Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності, за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року, рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він проживав з ОСОБА_5 однією сім'єю до реєстрації шлюбу з квітня 2006 року по 07 серпня 2010 року, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Шлюб зареєстрували 07 серпня 2010 року.

Зазначав, що під час спільного проживання ним та відповідачем було придбано незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в якому ним особисто був зроблений ремонт і проведенні значні покращення останнього. Однак, ОСОБА_5 чинить перешкоди у користуванні спільним майном, перешкоджає йому мешкати в зазначеному вище приміщенні.

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_4 просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з квітня 2006 року до 07 серпня 2010 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати незавершений будівництвом приватний житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, ступінь готовності якого становить 86,04 %, спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи в сумі 1 500 грн.

Додатковим рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 липня 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 5 051 грн 50 коп.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2016 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з квітня 2006 року до 07 серпня 2010 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

В іншій частині рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 липня 2016 року скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі - 2 525 грн 75 коп., за подачу апеляційної скарги - 2 510 грн 36 коп., а всього 5 036 грн 75 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині, якою скасовано рішення суду першої інстанції, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить: скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у визнанні незавершеного будівництва приватного будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову; рішення апеляційного суду в частині стягнення судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_4 судові втрати у сумі 511 грн 56 коп.; рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, оскільки надані позивачем докази не підтверджують факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однієї сім'єю в період з квітня 2006 року по серпень 2010 року, а також обставини придбання ними за спільні кошти спірного будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені вимоги є доведеними, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та показами допитаних в судовому засіданні свідків, які не було спростовані відповідачем.

Висновки судів попередніх інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідають фактичним обставинам справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за договором купівлі-продажу від 27 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. в реєстрі за № 1087, ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) придбала незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

07 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. 20 лютого 2015 року за рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області зазначений шлюб було розірвано.

Звертаючи до суду із даним позовом, ОСОБА_4 зазначав, що проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 з квітня 2006 року та зазначений вище будинок придбавався під час їх проживання однією сім'єю.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю з квітня 2006 року по 07 серпня 2010 року, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, надав обґрунтовану оцінку доказам, законно та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для встановлення вказаного факту.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Законними, обґрунтованими та такими, що відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з огляду на відсутність доказів його придбання за спільні кошти сторін.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що придбання майна у період проживання сторін однією сім'єю є підставою для визнання його спільним сумісним майном, якщо це не спростовано відповідачем, є безпідставними та суперечить наведеним вище положенням закону.

Необґрунтованими є також доводи ОСОБА_4 про порушення судами норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Судами попередніх інстанцій було правильно враховано положення ст. 88 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , зазначено відповідний розрахунок судових витрат, який не спростовується доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року в незміненій частині після апеляційного перегляду та рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.