Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Котик Наталія Володимирівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації і з урахуванням уточнень в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є власником 1/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1, решта 9/10 частини належала ОСОБА_4 Позивач посилається на те, що вона впродовж 2011-2013 років до своєї частки добудувала додаткові приміщення, унаслідок чого її частка в спільному майні була збільшена, проте ОСОБА_4 незважаючи на те, що на 9/10 частини житлового будинку був накладений арешт, 19 жовтня 2015 року за договором дарування відчужила 9/10 частини житлового будинку ОСОБА_5, унаслідок чого до останнього перейшли у власність самочинно збудовані нею приміщення, а тому укладенням договору дарування 9/10 часток зазначеного будинку відповідачі порушили її права.

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 7 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування 9/10 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 19 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського (Іллічівського) міського нотаріального округу Одеської області Котик Н.В. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із недоведеності позовних вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_4 подарувала частину житлового будинку, на яку вона не мала права власності, оскільки ОСОБА_3 здійснила прибудову до своєї частини житлового будинку та така прибудова змінила розміри часток у спірному житловому будинку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/10 частина житлового будинку, який в цілому складається з: літ. "А" - житловий будинок, загальною площею 216,4 кв.м, житловою площею 74,7 кв.м та земельна ділянка площею 0,027 га кадастровий номер НОМЕР_1, на якій розташований зазначений житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договорами дарування від 9 червня 2011 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (т. а.с. 7-8, 9-11, 17).

Решта 9/10 частин житлового будинку з 1996 року належить ОСОБА_4, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів від 22 лютого 1996 року (т. 1 а.с. 167), свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 27 лютого 1996 року (т. 1 а.с. 166).

Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ "Будексперт-Т" станом на 7 травня 2015 року (а.с. 170-179) загальна площа будинку № 3 по вул. Комсомольській в м. Іллічівську Одеської області становить 525,0 кв.м.

19 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Іллічівського нотаріального округу Одеської області Котик Н.В. вчинено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до якого ОСОБА_4 набула право власності на 9/10 частин житлового будинку, загальною площею 319,3 кв.м, житловою площею 153,9 кв.м.

Зазначений запис було вчинено нотаріусом на підставі технічного паспорту станом на 15 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 168-169, 170-181).

Позивач вважає, що нотаріусом був внесений до Державного реєстру запис про набуття права власності ОСОБА_4 на частину нерухомого майна, яке було збудоване нею та не є спільною власністю сторін, чим були порушені її права.

У подальшому ОСОБА_4 за договором дарування відчужила 9/10 частин спірного житлового будинку ОСОБА_5, що підтверджується договором дарування від 19 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 163-165).

Позивач указуючи на те, що частина нежитлових приміщень, які були зазначені в технічному паспорті на житловий будинок станом на 15 жовтня 2015 року та збудовані останньою, але не введені в експлуатацію, помилково були внесені приватним нотаріусом до загальної площі житлового будинку, на яку ОСОБА_4 не мала права власності, але за договором дарування розпорядилася, відтак відповідно до ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України вказаний договір дарування є недійсним з моменту його вчинення.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права надає підстави для висновку, що співвласникам будинку, сторонам у справі, на праві власності належать конкретні частки у спільній частковій власності на будинок, а не конкретні приміщення у будинку, за відсутності його поділу в натурі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Так, вирішуючи спір, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, оскільки за умовами вказаного договору дарування ОСОБА_4 розпорядилася 9/10 частинами житлового будинку, які належать їй на праві спільної часткової власності; оскільки частки сторін у будинку не виділені в натурі, то підстав вважати, що саме збудовані позивачем приміщення (які не введенні в експлуатацію) увійшли у площу будинку, яка була відчужена відповідачем за договором дарування, не має.

Матеріали справи не містять доказів того, що площа спірного будинку збільшилася унаслідок збудованих позивачем приміщень, частки співвласників будинку залишаються незмінними, у тому числі й після укладення договору дарування, позивач має право на збільшення свої частки у спільній частковій власності у встановленому законом порядку, але її права оспорюваним договором дарування не зачіпаються.

За таких обставин й висновки апеляційного суду про задоволення позову за підстав знаходження спірної частини будинку під арештом під час укладення договору дарування неспроможні, оскільки право позивача як співвласника будинку на 1\10 будинку, як і право власності нового співвласника ОСОБА_5 на 9\10 частин є незмінними, а відтак відсутні підстави для захисту прав позивача.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2016 року скасувати, та залишити в силі рішення рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 7 вересня 2016 року