Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гримич М.К., Іваненко Ю.Г.,

Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 137 528 грн 36 коп., із яких: 125 941 грн 49 коп. - основне грошове зобов'язання; 11 586 грн 87 коп. - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наприкінці 2013 року він домовився із ОСОБА_4 про те, що останній до 31 грудня 2013 року посприяє йому у придбанні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої на території масиву НОМЕР_1 ж/м "Дружний" у с. Мізікевича Овідіопольського району Одеської області. У рахунок забезпечення виконання своїх зобов'язань та попередньої оплати за земельну ділянку позивач передав відповідачу готівкою грошову суму у розмірі 10 тис. доларів США. Однак відповідач своїх зобов'язань не виконав, грошові кошти не повернув. На вимогу позивача повернути грошові кошти відповідач повідомив, що грошові кошти у нього відсутні і він їх поверне позивачу як позику до 01 квітня 2014 року. Із метою оформлення таких зобов'язань та забезпечення їх виконання 14 лютого 2014 року відповідач написав розписку про те, що він отримав від позивача 10 тис. доларів США у позику та зобов'язався повернути грошові кошти до 01 квітня 2014 року. У зазначений строк відповідач своїх зобов'язань не виконав та вказаних грошових коштів позивачу не повернув. У зв'язку з цим 07 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з відповідним позовом про стягнення із ОСОБА_4 116 011 грн 02 коп. - суми грошових коштів, що на момент подання позову становило еквівалент 10 тис. доларів США. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року у справі № 522/6063/14ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_3, стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 116 011 грн 02 коп. У результаті здійснених заходів у межах виконавчого провадження 20 березня 2015 року відповідач ОСОБА_4 погасив суму боргу у повному обсязі, у зв'язку з чим 03 квітня 2015 року виконавче провадження було закінчено.

Позивач зазначив, що відповідач мав перед ним грошове зобов'язання у розмірі 10 тис. доларів США, тобто грошове зобов'язання, визначене в іноземній валюті. У день перерахування (20 березня 2015 року) відповідачем грошових коштів на рахунок виконавчої служби для виконання вищевказаного рішення суду від 16 червня 2014 року вони становили еквівалент 5 002,50 доларів США. У зв'язку з цим позивач вважає, що у відповідача залишилася несплаченою заборгованість у розмірі 4 997,50 доларів США, яка станом на дату подання вказаного боргу (04 травня 2016 року) становить 125 941 грн 49 коп. та яку позивач просить стягнути.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми заборгованості, а саме: 290,96 доларів США за період із 01 квітня 2014 року по 20 березня 2015 року (354 дні) від простроченої суми боргу у розмірі 10 тис. доларів США; 168,82 доларів США за період із 21 березня 2015 року по 04 травня 2016 року (411 днів) від простроченої суми боргу у розмірі 4 997,50 доларів США.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року в частині відмови у стягненні 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 3 480 грн 33 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, відповідно до ч. 9 якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) , тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200 (z0656-07) , Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520 (z0152-01) , та іншими документами.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93 (15-93) ).

При цьому ст. 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених ч. 2 цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за розпискою від 14 лютого 2014 року у розмірі 4 997,50 доларів США, яка станом на дату подання вказаного позову (04 травня 2016 року) еквівалентна 125 941 грн 49 коп., суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно виходив із безпідставності вказаних позовних вимог, зазначивши, що питання щодо стягнення заборгованості за розпискою від 14 лютого 2014 року у розмірі 10 тис. доларів США вже було предметом розгляду Приморським районним судом м. Одеси (справа № 522/6063/14-ц) та судом ухвалено рішенням, яким стягнуто заборгованість згідно зі ст. 533 ЦК України в еквіваленті у розмірі 116 011 грн 02 коп., що відповідало заборгованості у розмірі 10 тис. грн; вказане рішення суду виконано відповідачем та перераховано на відповідний рахунок позивача кошти у повному обсязі.

Таким чином, суд правильно вважав, що грошове зобов'язання відповідача стосовно повернення коштів за розпискою від 14 лютого 2014 року припинено згідно зі ст. 559 ЦК України у зв'язку з його виконанням.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення на його користь із відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу, місцевий суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, зазначивши, що позивачем заявлено вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми заборгованості в іноземній валюті - доларах США, що не передбачено чинним законодавством.

Проте з такими висновками не погодився апеляційний суд та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 3 480 грн 33 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції у нескасованій частині висновків апеляційним судом, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги позивача щодо необхідності стягнення з відповідача 4 997,50 доларів США були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій по суті розгляду позовних вимог, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних рішень судів.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів в оскаржуваній частині, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.