Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 (попередні прізвища: ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_4) про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року,

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 31 серпня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит, а позичальник отримала грошові кошти у розмірі 205 005 грн на строк до 30 серпня 2020 року зі сплатою 1,75 процентів на місяць за користування кредитом. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань у цей же день між банком і ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання відповідачі, незважаючи на вимоги, не виконували, у зв'язку з чим станом на 21 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 130 732 грн 02 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів зазначену заборгованість за кредитом, а також просило поновити строк позовної давності, як пропущений з поважних причин.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі порушили кредитні зобов'язання, проте банк пред'явив позов з пропуском строку позовної давності, про що заявлено відповідачем, а підстав для поновлення цього строку немає.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в позові з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не наведено належного розрахунку заборгованості, зокрема відсотків, комісії та пені, а також не доведено наявності заборгованості по тілу кредиту.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 31 серпня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит, а позичальник отримала грошові кошти у розмірі 205 005 грн на строк до 30 серпня 2020 року зі сплатою 1,75 процентів на місяць за користування кредитом. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань у цей же день між банком і ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання відповідачі, незважаючи на вимоги, не виконували, у зв'язку з чим станом на 21 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 130 732 грн 02 коп.

Також встановлено, що 03 липня 2006 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, за яким звернуто стягнення на передану ОСОБА_3 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Виконавчий напис було виконано і на прилюдних торгах 01 жовтня 2007 року квартира була продана за 279 529 грн 90 коп., кошти від її реалізації в сумі 216 604 грн 72 коп. перераховано на погашення кредитного боргу, а решта коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, за мінусом витрат на експертизу, касових видатків, виконавчого збору та інших передбачених законом витрат, повернуто ОСОБА_3

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, посилаючись на висновки встановлені у рішенні апеляційного суду Житомирської області від 03 листопада 2014 року (а.с. 12-13) у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зокрема на те, що при розподілі коштів, які надійшли від реалізації іпотечної квартири, погашення кредитної заборгованості банком проведено в іншому порядку та в інших сумах, ніж визначено виконавчим написом, не звернув уваги на те, що при вирішенні питання про розмір заборгованості, який підлягає стягненню за кредитним договором, суду необхідно не лише встановити та зазначити у рішенні, чи було реалізовано предмет іпотеки та яка сума була зарахована на погашення кредитного боргу, а й встановити чи залишився кредитний борг після реалізації предмета іпотеки і яка заборгованість у зв'язку із цим вважається непогашеною на час звернення до суду, ураховуючи при цьому, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити всю суму боргу.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" від 09 грудня 1994, заява № 18390/91).

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заборгованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Апеляційний суд в порушення норм ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема про призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою з'ясування наявності чи відсутності заборгованості відповідача за кредитним договором.

Разом з тим, кредитний договір є чинним, строк його дії визначено до 30 серпня 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання розрахунку, суд апеляційної інстанції самоусунувся від розгляду справи, не виконав визначений законом обов'язок щодо справедливого розгляду справи.

Крім того, відповідачем не спростовано наданий банком розрахунок заборгованості (а. с. 7 - 8) та іншого розрахунку не надано.

Європейський суд з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії" вказує, що хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень.

За таких обставин, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки та ухвалив рішення, яке не можна визнати в повній мірі законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.