Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гримич М.К., Іваненко Ю.Г.,

Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження", про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження", про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у акціонерному товаристві "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року,

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень остаточно просило у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - ТОВ "Відродження") перед ПАТ "Родовід Банк" за кредитним договором від 31 липня 2008 року № 066/53-КЛВ-08 у загальному розмірі 7 382 738 грн звернути стягнення на будинковолодіння та земельну ділянку, які належать ОСОБА_3 та передані нею в іпотеку ПАТ "Родовід Банк" на підставі договору іпотеки від 31 липня 2008 року № 066/53-ІП-08, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк І.М. за реєстровим № 4011, а саме: будинковолодіння АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці площею 631,0 кв. м і самовільно зайнятій земельній ділянці площею 3,00 кв. м, та складається з: літ. "А-3" - житловий будинок, цегла, житловою площею 188,8 кв. м, загальною площею 544,5 кв. м, "літ. Б" - басейн, бетон, літ. "В" - навіс, 1-12, І - споруди; земельна ділянка площею 0,0631 га, що розташована по АДРЕСА_1, яка передана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, відкритого за виконавчим документом на підставі рішення суду, за початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь судові витрати у справі.

Свої вимоги ПАТ "Родовід Банк" обґрунтовувало тим, що 31 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ТОВ "Відродження" було укладено кредитний договір № 066/53-КЛВ-08, за умовами якого останнє отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. На забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки вищевказаних будинковолодіння та земельної ділянки. У зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним вищевказаний договір іпотеки будинковолодіння та земельної ділянки від 31 липня 2008 року № 066/53-ІП-08, а судові витрати покласти на ПАТ "Родовід Банк". На обґрунтування своїх вимог зазначила, що на момент підписання договору вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Родовід Банк" та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у акціонерному товаристві "Родовід Банк" Куліш В.М. просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ "Родовід Банк" в повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В іншій частині (щодо зустрічного позову) судові рішення не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду в оскаржуваній частині (щодо первісного позову) не відповідає зазначеним нормам процесуального права щодо законності та обґрунтованості.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ "Родовід Банк", суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Зокрема, суд зазначив, що умовами кредитного договору передбачено зобов'язання позичальника повернути кредит не пізніше 30 липня 2010 року, і, як установив суд, позичальник не виконав зобов'язання у зазначений термін, але позивач звернувся до суду за захистом порушеного права лише 04 вересня 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на спростування доводів апеляційної скарги ПАТ "Родовід Банк" із посиланням на ст. 264 ЦК України та зазначенням про переривання строку позовної давності у зв'язку зі звернення позивача до господарського суду з позовом до ТОВ "Відродження", яке відбулося в межах строку позовної давності, зазначив, що до цих правовідносин не можна застосовувати положення ст. 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до основного боржника, не перервав перебігу строку позовної давності щодо вимог до іпотекодавця, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді.

Також апеляційний суд вважав, що оскільки термін повернення заборгованості за договором кредиту сплинув 30 липня 2010 року, цей же термін зазначено і в договорі іпотеки, тому саме 30 липня 2010 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що переривання позовної давності у цьому випадку не було, і з огляду на заяву іпотекодавця про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 цього Закону).

Згідно зі змістом договору іпотеки від 31 липня 2008 року № 066/53-ІП-08, укладеного між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк І.М. за реєстровим № 4011, а саме п. 5.4 цього договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного розрахунку іпотекодавця із іпотекодержателем за основним зобов'язанням (т. 1, а. с. 12-14).

Проте на вищевикладене не звернули достатньої уваги ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, у достатньому обсязі не дослідили умов договору та не з'ясували питання щодо строку дії іпотечного договору, у результаті чого дійшли помилкових висновків про пропущення позивачем строку позовної давності.

Крім того, у матеріалах справи на а. с. 19-20, т. 1 знаходиться копія рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2011 року, ухваленого у справі № 27/255-10 за позовом ПАТ "Родовід Банк" до ТОВ "Відродження" про стягнення заборгованості, яким указаний позов задоволено і стягнуто з ТОВ "Відродження" на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором, а саме: 4 845 100 грн - за кредитом, 1 586 282 грн 02 коп. - за процентами, 253 344 грн 83 коп. - пеня за простроченими процентами, 205 286 грн 22 коп. - пеня за простроченою сумою кредиту, а також 25 500 грн - державне мито та 236 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На вищевказані обставини та на приписи ст. 264 ЦК України звертав увагу позивач у своїй апеляційній скарзі, проте апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішення первісного позову, у результаті чого помилково залишив без змін рішення місцевого суду у цій частині.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду із цим позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно у вересні 2013 року, а не 2015 року, як помилково зазначив суд, що з урахуванням вищевказаного рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2011 року та змісту ч. 2 ст. 264 ЦК України спростовує висновок апеляційного суду про непереривання строку позовної давності.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду в оскаржуваній частині - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним судові рішення не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядаються на предмет законності і обґрунтованості, виходячи з роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 19 постанови від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) , згідно з якими суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у акціонерному товаристві "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року у частині первісного позову Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження", про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.