Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницької області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих будівель, виселення з будинку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 травня 2016 року, додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона є власником земельної ділянки 0,17 га та будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначала, що через нестерпні умови проживання після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 вимушена була переїхати проживати до м. Хмельницького. Повернувшись до будинку по АДРЕСА_1, виявила, що за час її відсутності ОСОБА_4 без її згоди та без будь-яких дозволів і проектної документації побудував на належній їй земельній ділянці самочинні будівлі та влаштував там столярну майстерню, перетворивши земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку, на виробниче підприємство. Крім того, ОСОБА_4 було самочинно добудований гараж. На її усні звернення щодо усунення порушень, ОСОБА_4 не реагує та надалі продовжує користуватися самочинними будовами, чим грубо порушує її право власності.

Беручи до уваги зазначене та, з урахуванням поданих уточнень, просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,17 га по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 за його рахунок знести самочинно збудовану будівлю, яка використовується ним як столярна майстерня, та гараж; усунути перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_4

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з будинку.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2016 року рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 травня 2016 року та додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 вересня 1981 року по 22 лютого 2011 року та проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1.

Земельна ділянка площею 0,17 га, яка знаходиться за вказаною адресою, належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 04 березня 2002 року.

Будинок за вказаною адресою сторони побудували спільною працею протягом 1984 - 1987 років на місці знесеного старого будинку і проживають у ньому з 1988 році. Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 05 грудня 1988 року будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований на ОСОБА_3

За час перебування у шлюбі, до 2011 року, сторони спільною працею побудували біля будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 сарай (майстерню) та гараж.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КЗпШС УРСР, який був чинним на момент будівництва вказаного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Враховуючи, що доказів здійснення спірного будівництва відповідачем після розірвання шлюбу та без згоди ОСОБА_3 матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог щодо знесення самочинного будівництва.

Законним та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виселення відповідача зі спірного будинку.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки. При цьому доводи щодо належності спірної земельної ділянки позивачу на праві особистої приватної власності, у зв'язку із чим вона має право вимагати знесення самочинного будівництва, є необґрунтованими, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази побудови спірних об'єктів відповідачем після розірвання шлюбу та без згоди позивача.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої ат апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 травня 2016 року, додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.