Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що 16 травня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір № PLKG100003830, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит для споживчих цілей, а саме придбання квартири у сумі 25 505 дол. США зі строком повернення до 14 травня 2027 року зі сплатою користування кредитом 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,9 кв. м, житловою площею 18,6 кв. м.

Вважала, що вказані договори укладені з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Постанови Національного Банку України від 10 липня 2007 № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупність вартість кредиту" (z0541-07) , а саме без проведення відповідної переддоговірної роботи з нею, банк не надав їй повну інформацію про кредитні умови, про порядок нарахування та розмір відсотків, орієнтовну сукупну вартість, кредиту, не сповістив про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування і не попередив про валютні ризики, не встановив графік платежів, тим самим навмисно ввів її в оману.

Враховуючи наведене, позивачка просила визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач ОСОБА_4 під час укладення кредитного договору була ознайомлена з усіма його умовами, в тому числі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, у тому числі, процентної ставки, вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною щодо вищезазначеного кредитного договору судами попередніх інстанцій не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.