Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року,

У серпні 2015 року уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" (далі - ПАТ "Укрбізнесбанк") звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 09 січня 2014 року між ПАТ "Укрбізнесбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 500 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних, щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена на рівні 0,43 % річних. Строк повернення кредиту визначено до 08 січня 2017 року. Разом з тим, ОСОБА_3 не здійснював своєчасного погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року становить 504 755,98 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 416 500,08 грн., заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 62 455,90 грн., заборгованості по сплаті щомісячної комісії - 25 800 грн.

Враховуючи викладене, уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" просила стягнути із ОСОБА_3 вказану вище кредитну заборгованість.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк", мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено заявлених вимог, а в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами кредитного договору, додаткових угод, сплати платежів, а тому відстані підстави вважати існування між сторонами кредитних правовідносин та, відповідно, кредитної заборгованості.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні копії кредитного договору від 09 січня 2014 року та всі додаткові угоди до нього, договори забезпечення виконання кредитних зобов'язань, докази сплати платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2014 року, а також всі документи, пов'язані з умовами, строком та порядком виконання кредитного договору.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про стягнення кредитної заборгованості, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

За змістом ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених вимог позивачем надано докази, зокрема довідку про заборгованість за кредитним договором (а. с. 5), виписку по особовому рахунку (а. с. 8), виписку (роздруківку) з автоматизованої банківської системи (а.с. 9-10), яким суди не надали належної правової оцінки.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з тим, відповідач був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, а тому зобов'язаний спростувати заявлені банком доводи та надані докази відповідно до норм ст. 58 ЦПК України.

Однак, суди вищевказані доводи позивача не перевірили та не надали їм належної правової оцінки.

Крім того, вирішуючи спір, суди повинні врахувати те, що спірні кредитні правовідносини виникли на території (як вбачається з матеріалів справи - м. Донецьк), яка на момент розгляду справи судами набула статусу тимчасового окупованої території, що може бути об'єктивною причиною неподання сторонами певних доказів.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 грудня 2015 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.