Про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на квартиру - 13.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справ за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року,

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу, укладений 7 лютого 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, дійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно здовідкою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2014 року за обліково-статистичними даними архіву Малиновського районного суду м. Одеси за 2003 рік цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності зареєстрована за № 2-2120/03. Станом на 23травня 2014 року вищезазначена цивільна справа в архіві не збереглася.

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про відновлення втраченого провадження по справі № 2-2120/03 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності, посилаючись на те, що у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходилась зазначена цивільна справа і 3 лютого 2003 року у справі було ухвалено рішення, яке вона має намір оскаржити. В архіві суду справа не збереглася, однак копія рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року знаходиться у комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд відновити втрачене провадження по справі № 2-2120/03 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року заяву задоволено частково. Відновлено втрачене провадження у цивільній справі № 2-2120/2003 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності - рішення суду від 3 лютого 2003 року в резолютивній частині. Установлено наступний зміст резолютивної частини рішення: "Признать договор купли-продажи недвижимого имущества от 7 февраля 2002 года, согласно которого квартира АДРЕСА_1, которая принадлежала ОСОБА_6 на основании акта приема-передачи от 15 февраля 1995 года, зарегистрированного в МБТИ г. Одесы 25 апреля 1995 года под № 94 доп. под реестром № 2738 стр. 57 была приобретена ОСОБА_7 - действительним. Признать за ОСОБА_8 право собственности на квартиру АДРЕСА_1" (мовою оригіналу).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, розгляд заяви про відновлення провадження у даній справі закрито.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, задоволено.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року про закриття апеляційного провадження скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що сторони не надали суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 ухилялась від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири 7 лютого 2002 року і що були перешкоди для нотаріального посвідчення договору.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Апеляційний суд виходив із того, що встановленим є те, що 7 лютого 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладенодоговір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яку остання отримала відповідну суму. Після укладення договору купівлі-продажу відповідач зібрала свої речі та виписалася з квартири, пообіцявши оформити договір в органах нотаріату.

ОСОБА_3 вселилась у зазначену квартиру, оплачувала комунальні послуги, однак не змогла зареєструватися у ній, оскільки ОСОБА_4 не оформила договір в органах нотаріату.

Разом з тим колегія суддів виходить з такого.

Установлено, що районний суд у чіткій відповідності до вимог ст. 408 ЦПК України відновив лише частину втраченого судового провадження, а саме резолютивну частину рішення суду від 3 лютого 2003 року. При цьому районний суд зазначив, що через відсутність інших матеріалів справи, доказів відновити судове провадження повністю (тобто рішення суду в повному обсязі) є неможливим.

Разом з тим, переглядаючи в апеляційному порядку вказане рішення районного суду, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 316, 408 ЦПК України виходив із того, що судом першої інстанції повністю відновлено судове провадження, встановлені в судовому процесі 3 лютого 2003 року факти і, використовуючи свої процесуальні повноваження, які зводяться лише щодо перегляду судового рішення згідно з вимогами ст. 303 ЦПК України, ухвалив власне, протилежне рішення, з переоцінкою доказів, які судом першої інстанції не встановлювались і в цій частині провадження не відновлювалось.

Крім того, з наданих до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пояснень ОСОБА_10, якого не було залучено до участі у справі, убачається, що після ухвалення районним судом рішення від 3 лютого 2003 року він є новим власником спірної квартири, тобто відбулось сингулярне правонаступництво і в силу ст. ст. 37, 303 ЦПК України апеляційний суд на стадії апеляційного провадження, перевіривши зазначені обставини, у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України міг вчинити дії щодо захисту прав нового власника квартири.

Також, як при апеляційному розгляді, так і в касаційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на те, що апеляційний суд безпідставно, без поважних причин повновив строк апеляційного оскарження рішення суду від 3 лютого 2003 року, взагалі не навівши свого правового обґрунтування.

Колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не врахував, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_4 щодо поважності значного пропущення процесуального строку апеляційного оскарження (більше десяти років)(рішення Європейського суду з прав людини "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року, "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року), оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження таких доводів, а в ухвалі апеляційного суду про поновлення строку взагалі немає висновків у цій частині.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.