Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - державна реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про витребування майна із чужого незаконного володіння, зняття з реєстрації та виселення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. 29 грудня 2010 року постановою господарського суду Запорізької області порушено провадження у справі про його банкрутство як фізичної особи-підприємця, постановою цього суду від 15 лютого 2011 року його визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором було призначено арбітражного керуючого. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2012 року ліквідатором було призначено арбітражного керуючого Сухову Н.В. 12 червня 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду провадження у справі про його банкрутство припинено.

19 грудня 2012 року в рамках ліквідаційної процедури між ліквідатором Суховою Н.В. та ОСОБА_5 за результатами проведення прилюдних торгів укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, що належала йому на праві власності. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року було визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2012 року. 21 червня 2013 року, до ухвалення рішення суду, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу належної йому квартири. Вважав, що у ОСОБА_5 був відсутній необхідний обсяг повноважень для відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_4

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь квартиру АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити вказану квартиру, зняти її з реєстрації та виселити. Також просив державну реєстрацію права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 скасувати, визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2015 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру № 3, загальною площею 29,3 кв. м, житловою площею 16,5 кв. м, яка складається з: 1 - коридор, 2 - вбиральня, 3 - вбудована шафа, 4 - кухня, 5 - житлова кімната, що розташована по АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у березні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6 на рішення районного суду відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6, виходив із того, що при ухваленні рішення судом першої інстанції безпосередньо питання про його права та обов'язки не вирішувалось, стороною у справі він не був.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Зазначена норма права свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними за час шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована тим із подружжя, хто її не визнає.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не надав правової оцінки доводам ОСОБА_6 про те, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набута за час зареєстрованого шлюбу між ним та ОСОБА_4 та згідно зі ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України їх частки у цьому нерухомому майні є рівними.

Отже, презумується, що ОСОБА_6 є співвласником квартири допоки не буде доведено інше.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив та у порушення зазначених вище положень закону належним чином не дослідив, чи має ОСОБА_6 як співвласник майна право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яким і вирішувалось питання щодо цього майна.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Разом з тим апеляційному суду слід перевірити, чи подана заявником апеляційна скарга у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, та чи наявні підстави для застосування вимог ст. 297 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.