Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року,

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому зазначало, що 4 грудня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 1 161 856 грн із кінцевим терміном повернення 3 грудня 2032 року та сплатою 13 % річних. Відповідач, зобов'язавшись повернути кредит у визначений договором строк та сплачувати проценти щомісячними платежами за користування кредитом, взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 29 грудня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 3 405 267 грн 77 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 1 103 761 грн; заборгованості за відсотками у сумі 964 791 грн 50 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 5 680 грн 40 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 472 914 грн 40 коп.; інфляційних втрат за кредитом у сумі 475 720 грн 99 коп.; інфляційних втрат за відсотками у сумі 382 399 грн 49 коп. Посилаючись на вищевикладене, банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь зазначену вище заборгованість.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ПАТ "Укрсоцбанк" було пропущено трирічний строк позовної давності для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, які відповідають вимогам матеріального й процесуального права з огляду на наступне.

За правилами ст.ст. 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 4 грудня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1 161 856 грн, зі сплатою 13% річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який визначений п.п. 1.1.1 п. 1.1. ст. 1 Договору.

Згідно умов договору кінцевий термін погашення заборгованості становить - 3 грудня 2032 року.

Відповідач у передбачені строки свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, а тому станом на 29 грудня 2015 року у останньої утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 3 405 267 грн 77 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 103 761 грн; заборгованості за відсотками - 964 791 грн 50 коп.; пні за несвоєчасне повернення кредиту - 5 680 грн 40 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків - 472 914 грн 40 коп.; інфляційних втрат за кредитом - 475 720 грн 99 коп.; інфляційних витрат за відсотками - 382 399 грн 49 коп., що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості та не спростована відповідачем по справі (а.с. 8-17).

З огляду на викладене правильними є висновки судів про те, що у позивача виникло право вимоги про стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 3 405 267 грн 77 коп.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 наполягала на застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинно обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як убачається з матеріалів справи, останній платіж відповідачем було здійснено 13 березня 2009 року, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 11).

За умовами кредитного договору наступний платіж повинен був внесений не пізніше 10 квітня 2009 року.

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.7, 3.3.8 цього Договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Отже, строк користування кредитом, з урахуванням вимог п. 4.5 кредитного договору, сплив 11 липня 2009 року.

Відтак, суди дійшли до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, оскільки строк надання кредиту змінився, відповідно до п. п. 4.5 кредитного договору від 4 грудня 2007 року, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору, з 10 квітня 2009 року до 11 липня 2009 року, а з позовною заявою банк звернувся до суду 27 січня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, в силу положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим у справі обставинам, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.