639/6407/14-ц Про стягнення грошової допомоги та середньої заробітної плати за час остаточного розрахунку при звільненні - 13.09.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України про стягнення грошової допомоги та середньої заробітної плати за час остаточного розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виплатив їй вихідну допомогу під час звільнення відповідно до ст. 44 КЗпП України та грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу". Крім того, при розрахунку суми середньої заробітної плати станом на 01 листопада 2013 року відповідач не включив у розрахунок щомісячні премії у повному розмірі, а включив їх пропорційно відпрацьованому часу, що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) . Позивач вважає, що з нею не було проведено остаточного розрахунку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: стягнути із Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної фіскальної служби України, яка є правонаступником Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів України, на її користь недоплачену їй суму вихідної допомога при звільненні у розмірі 4 671,84 грн., середню заробітну плату за 489 робочих днів затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2013 року по 16 жовтня 2015 року у розмірі 358 595,07 грн., виходячи з середньоденного заробітку 777,12 грн. та враховуючи раніше виплачені відповідачем суми.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто із Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 не доплачену суму вихідної допомоги у розмірі 4 671,84 грн. та середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2013 року по 16 жовтня 2015 року в розмірі 358 595,07 грн., а всього - 363 266,91 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 941 "Про перейменування деяких територіальних органів Державної фіскальної служби" (941-2016-п) Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Державної фіскальної служби України перейменовано в Департамент податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно належного та допустимого висновку експерта від 15 липня 2016 року розрахунок з позивачем було здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що згідно наказу Спеціалізованої лабораторії з питань експертиз та досліджень Міндоходів від 30 жовтня 2013 року № 207-к "Про звільнення ОСОБА_3." позивача звільнено 01 листопада 2013 року з посади начальника відділу досліджень харчової продукції Харківського відділення з питань експертизи та досліджень за станом здоров'я відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Пунктом 2 вказаного вище наказу зобов'язано начальнику відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку-головному бухгалтеру провести з ОСОБА_3 повний розрахунок відповідно до ст. 116 КЗпП України та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 40 календарних днів за період роботи з 21 квітня 2012 року по 20 квітня 2013 року та у кількості 24 календарних днів за період роботи по 01 листопада 2013 року відповідно до ст. 22 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

За правилами ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 147 ЦПК України незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в судовому рішенні.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2015 року, з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 січня 2015 року про виправлення описки, за заявою ОСОБА_3 призначено судово-економічну експертизу, яку доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Бокаріуса. Проведена експертиза містить два варіанти висновків на поставлені питання: з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) (перший варіант) та з урахуванням роз'яснень, наданих листами Міністерства праці та соціальної політики України від 13 вересня 2010 року № 804/13/84-10 та від 18 квітня 2012 року № 283/13/155-12 (другий варіант). Другим варіантом висновку вказаної експертизи встановлено, що середньомісячний заробіток для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні позивача 01 листопада 2013 року обчислено у розмірі 17 075,55 грн. з урахуванням раніше проведених нарахувань. Середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача за період з 02 листопада 2013 року по 14 квітня 2015 року включно складає 260 677,95 грн. Середньоденний заробіток позивача складає 777 грн 12 коп. Недоплачена при звільненні сума вихідної допомоги складає 4 671,84 грн. (том 1 а. с. 178-189).

Згідно з ч. 2 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) , повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

У січні 2016 року відповідачем заявлено клопотання про призначення повторної експертизи у справі.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 січня 2016 року призначено повторну судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертизи поставлено питання: "Чи правильно нараховано Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Міндоходів України розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_3 для виплати їй вихідної допомоги при звільненні, з урахуванням премій за вересень, жовтень 2013 року, згідно наказів Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів України від 26 вересня 2013 року № 54 та від 30 жовтня 2013 року № 74? Якщо ні, то який він має бути?" (том 2 а. с. 209).

Разом з тим, незважаючи на те, що апеляційний судом було призначено повторну судово-економічну експертизу, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено додаткову судово-економічну експертизу (т. 2 а. с. 242-246), яка згідно вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України призначається, якщо первинний висновок експерта буде визнано неповним або неясним, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Відповідно до висновку додаткової судово-економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1581/16-45 від 15 липня 2016 року, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду Харківської області від 13 січня 2016 року за клопотанням відповідача, нарахування розміру середньомісячного заробітку позивачу у розмірі 12 983,49 грн., здійснене для виплати вихідної допомоги при звільненні, з урахуванням премій за вересень, жовтень 2013 року, є обґрунтованим відповідно до норм чинного законодавства.

За змістом частин 3, 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При ухваленні рішення суд відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи у справі нове рішення, надаючи перевагу висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 липня 2016 року вказав, що висновок судово-економічної експертизи, здійснений експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса, не можна вважати таким, що є чітким і надає конкретні відповіді на поставлені питання, та не зазначив переваг додаткової експертизи над первинною експертизою, а також не дослідив її у сукупності з іншими доказами.

Отже, вказаний вище висновок апеляційним судом зроблено у всупереч вимогам статей 147, 212 ЦПК України, оскільки свою незгоду із висновком експерта апеляційний суд у рішенні належним чином не обґрунтував, а прийняв лише до уваги доводи відповідача про те, що премія у поточному місяці виплачується посадовим особам Спеціалізованої лабораторії за попередній місяць у порядку, визначеному нормативно-правовими актами та наказами Спеціалізованої лабораторії, яка розрахована згідно алгоритмів програмного забезпечення "Комплексна система автоматизації управління бюджетною установою Парус-Бюджетна установа, версія 8".

Вказане свідчить про неналежне встановлення всіх фактичних обставин справи, оскільки регулювання правовідносин здійснюється нормами права, що не враховано апеляційним судом, фактично зробившим висновок щодо вірності порядку нарахування щомісячно них премій позивачу на підставі програмного забезпечення лише з доводів відповідача, тобто на припущеннях.

Разом з тим, встановивши протилежність двох висновків судових експертиз, апеляційний суд всупереч ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив сторонам їх право заявити клопотання про призначення у справі повторної чи комісійної експертиз.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не оцінив всіх доказів, не розглянув питання правильності нарахування відповідачем вихідної допомоги при звільненні позивача, не перевірив відповідність порядку нарахування щомісячних премій позивачу нормам трудового законодавства та не спростував доводи відповідача з цього приводу, не навів вірного розрахунку, відповідно, не дослідив обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності його розміру, наявності доказів, що їх підтверджують.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.