404/1867/15 Про захист прав споживача, закриття рахунків, стягнення коштів банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди - 13.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача, закриття рахунків, стягнення коштів банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просив закрити основний рахунок карт НОМЕР_1 та НОМЕР_2, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку № SAMDNO1000737761778, який припинив свою дію 18 березня 2014 року; стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") на його користь суму банківського вкладу за договором від 18 вересня 2013 року, яка з урахуванням інфляції складає 413 282 грн 87 коп., та 3 % річних в якості фінансових санкцій за користування коштами за період з 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку у розмірі 12 623 грн 38 коп.; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь відсотки за весь час користування коштами за період з 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку, що становить 101 759 грн 06 коп.; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 25 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 6 тис. грн витрат за надання правової допомоги.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилався на те, що 18 вересня 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від нього грошові кошти в розмірі 148 293 грн на депозитний рахунок на строк 6 місяців. Також 18 вересня 2013 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору, яка встановлювала надбавку у розмірі 2 % річних на строк вкладу із дорученням перерахування її на окремий бонусний рахунок.

Ще до закінчення строку дії депозитного вкладу належні йому депозитний та бонусний рахунки разом із нарахованими відсотками було заблоковано. Після закінчення строку депозитного вкладу він особисто звернувся за місцем укладення договору (Кримське регіональне відділення ПАТ "ПриватБанк", м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 1), де йому повідомили, що депозитний рахунок заблоковано і зняти кошти з нього він не може,тому, що відділення закрито. Виписка із рахунків, отримана ним станом на 30 червня 2014 року, свідчить про те, що в період із 18 березня до 30 червня 2014 року кошти у сумі 235 070 грн 33 коп. та 1 808 грн 86 коп. на рахунках наявні і зберігаються без нарахування відсотків за депозитними вкладами.

На його неодноразові звернення із вимогою закрити основний рахунок карт НОМЕР_1 та НОМЕР_2, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку, який припинив свою дію, і повернути йому кошти за місцем його проживання, позивач отримав пропозицію приїхати у м. Дніпропетровськ і підписати згоду на повернення вкладу через 5 років.

Унаслідок блокування його рахунку він позбавлений можливості користуватися своїми коштами, не може придбати житло, на що розраховував, відкриваючи депозитний рахунок, фактично позбавлений права користуватися належним йому майном на власний розсуд, що безпідставно порушує його право власності, наносить йому моральну шкоду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Закрито основний рахунок карт НОМЕР_1 та НОМЕР_2, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку № SAMDNO 1000737761778, який припинив свою дію 18 березня 2014 року.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 суму банківського вкладу за договором від 18 вересня 2013 року, яка з урахуванням інфляції складає 413 282 грн 87 коп., та 3 % річних в якості фінансових санкцій за користування коштами за період із 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку, що становить 12 623 грн 38 коп.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 відсотки за весь час користування коштами за період із 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку у розмірі 101 759 грн 06 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Останнім рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зокрема, у ч. 2 ст. 214 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою (ч. 1 ст. 304 ЦПК України).

Проте рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що всупереч нормам цивільного законодавства відповідач не повернув позивачу суму вкладу разом із нарахованими відсотками, чим порушив умови договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року та права позивача вільно розпоряджатися власними коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, керуючись ст. ст. 1058, 1059 ЦК України, п. п. 1.8, 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , а також п. 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528 (z0790-11) , виходив із того, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; факт видачі вкладнику лише ощадної книжки не є підтвердженням укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми.

Апеляційний суд вважав, що позивачем на обґрунтування своїх вимог не було надано оригіналу договору та будь-якого документа у розумінні положень вищевказаних норм законодавства, на підтвердження внесення грошових коштів на рахунок банківської установи для зарахування на його рахунок.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис.

Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція), передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з п. 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528 (z0790-11) , банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Згідно зі ст. ст. 1058, 1059 ЦК України та положеннями Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; факт видачі вкладнику лише ощадної книжки не є підтвердженням укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13, на яку послався апеляційний суд на обґрунтування свого рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 вересня 2016 року у справі за № 6-997цс16, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди зазвичай встановлюють факт укладення відповідного договору, з'ясовують повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Разом із тим у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року у справі за № 6-1286цс16, зазначено, що договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

З огляду на зазначене суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов'язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 на підтвердження факту укладення договору банківського вкладу як докази надав заяву про оформлення банківського вкладу (зобов'язання складено у письмовій формі шляхом подання заяви на оформлення вкладу); додаткову угоду до цього договору від 18 вересня 2013 року, яка укладається при наявності попередньої угоди; грошовий чек на внесення готівки із датою, сумою та номером договору, а також виписку із власного карт-рахунку (т. 1, а. с. 13-14; 210-214).

При цьому згідно зі змістом рішення суду першої інстанції судом перевірялися під час розгляду справи оригінали зазначених документів.

Також судом установлено, що квитанція від 18 вересня 2013 року № 14, оригінал якої оглянуто судом, містить найменування банку, який здійснив касову операцію; дату здійснення касової операції; прізвище вкладника ОСОБА_3; суму платежу - 148 293 грн; призначення платежу - до вкладу договір № SAMDNO1000737761778, а також підпис працівника банку, який прийняв готівку.

Враховуючи вище викладене, в апеляційного суду не було підстав для висновків про те, що позивачем на обґрунтування своїх вимог не було надано оригіналу договору та будь-якого документа у розумінні положень вищевказаних норм законодавства на підтвердження внесення грошових коштів на рахунок банківської установи для зарахування на його рахунок,.

Таким чином, апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договору банківського вкладу, із врахуванням положень ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Усупереч вимогам ст. ст. 212- 214, 303, 304 ЦПК України апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки поданим позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог доказам, не зазначив обставин і фактів на їх спростування, а також не з'ясував, якими доказами обґрунтовує відповідач свої заперечення проти позову, адже згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Разом із тим під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині стягнення в дохід держави судового збору у сумі 6 090 грн, адже станом на час звернення позивача до суду з цим позовом (березень 2015 року) статтею 4 Закону України "Про судовий збір" було передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, що на той час становило 3 654 грн.