Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Ткачука О.С., Умнової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект", про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 12 вересня 1990 року працювала у відповідача та наказом від 07 лютого 2014 року була звільнена за угодою сторін. Разом з тим, при звільненні з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" (далі - ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект") на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2015 року по 15 квітня 2016 року у розмірі 21 143,53 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2015 року по 15 квітня 2016 року в розмірі 20 374,70 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції в силу вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 12 вересня 1990 року ОСОБА_4 прийнято на роботу до ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" на посаду молодого спеціаліста.

07 лютого 2014 року ОСОБА_4 звільнено з підприємства за угодою сторін.

На день звільнення ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" не виплатило ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із заявами про видачу судових наказів, які набрали законної сили та по день звернення з даним позовом до суду не виконані.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбовляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Разом із тим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що відповідач не провів розрахунок з позивачем як в день звільнення, так і під час розгляду справи, а тому останній має право на отримання сум, визначених ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Судом першої інстанції наведено розрахунок при задоволенні грошової вимоги, досліджено його обґрунтованість та правильність.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо відсутності вини підприємства у невиплаті заробітної плати, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбовляє його відповідальності, а наявні в матеріалах справи постанова державного виконавця про арешт коштів від 26 вересня 2014 року не підтверджує факту відсутності можливості відповідача провести розрахунок з позивачем на час звільнення - 07 лютого 2014 року.

Крім того, в матеріалах справи наявна заява відповідача про визнання позову частково згідно наданого останнім розрахунку.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову частково. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.