Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Завгородньої І.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - виконавчий комітет Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, про встановлення нікчемності заповіту, за касаційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - виконавчий комітет Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, та з урахуванням уточнень, просила встановити нікчемність заповіту ОСОБА_6 від 03 грудня 2008 року, зареєстрованого під № 397.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, а саме заповіт було складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Вважала, що на момент посвідчення оспорюваного правочину - 03 грудня 2008 року ОСОБА_7 не мала повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, в тому числі складання та посвідчення заповітів, як посадова особа органу місцевого самоврядування, оскільки виконавчий комітет Старояричівської сільської ради не приймав рішень, які б наділяли її такими повноваженнями.

Посилаючись на порушення норм ст.ст. 1251, 1252 ЦК України просила встановити нікчемність заповіту.

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовано арешт на земельну ділянку (пай) площею 1,7675 га, що розташована на території Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області і відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2005 року за життя належав ОСОБА_6, накладений ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 листопада 2010 року.

Скасовано арешт на будинок АДРЕСА_1, накладений ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України установлено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. ст. 1247- 1248 ЦК України, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення посадовою особою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо в населеному пункті немає нотаріуса (ст. 1251 ЦК України); запис заповіту зі слів заповідача на його прохання відповідною посадовою, службовою особою власноручно, зазначення в заповіті місця та часу його складання:підписання заповіту заповідачем, а якщо заповідач через свої фізичні вади не може сам прочитати заповіт, то посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 ЦК України). Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) ).

Судами встановлено, що заповіт від 03 грудня 2008 року посвідчений секретарем виконкому Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_7) за реєстровим № 10, на яку було покладено та затверджено такі обов'язки рішенням третьої позачергової сесії п'ятого демократичного скликання Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району від 30 квітня 2006 року № 4.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні належні та допустимі докази наявності обставин, які б свідчили про нікчемність оспорюваного заповіту.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4відхилити.

Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.