Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про припинення спільної дольової власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування будинком, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року,

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 січня 2015 року, яке набрало законної сили, відповідачі за первісним позовом є власниками по 1/12 частини кожен будинку АДРЕСА_1, а вона - власницею 3/4 частин вказаного будинку. Загальна площа будинку складає 81,6 кв. м, а житлова - 40,9 кв. м. Позивач вважає, оскільки частка кожного з відповідачів є незначною і не може бути виділена в натурі, то на підставі ст. 365 ЦК України їх право на частку у спільному майні необхідно припинити.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: припинити між сторонами спільну часткову власність на житловий будинок АДРЕСА_1 Закарпатської області шляхом примусової виплати кожному з відповідачів вартості належної їм частки по 1/12 частині з цілого будинку у розмірі по 9 266 грн. кожному, які внесені на депозитний рахунок Виноградівського районного суду Закарпатської області; визнати за нею право власності на 1/4 частину вказано житлового будинку.

У жовтні 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, заперечуючи проти первісних позовних вимог, звернулися до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 січня 15 року за кожним із них визнано право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірним спорудами по АДРЕСА_1 Виноградівського району Закарпатської області. ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають і зареєстровані у спірному будинку та не мають іншого житла, припинення права власності завдасть їм значної шкоди. ОСОБА_4 у спірному будинку ніколи не проживала та не зареєстрована, житлом забезпечена, має постійне місце проживання в іншому житловому будинку. Реально поділити будинок неможливо, оскільки частка позивачів за зустрічним позовом становить 20,4 кв. м від загальної площі будинку, а тому така площа не відповідає площі ізольованої кімнати.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили встановити порядок користування будинком АДРЕСА_1: у користування ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виділити житлову кімнату площею 22,5 кв. м; у користування ОСОБА_8 виділити житлову кімнату площею 18,4 кв. м; у загальному користуванні сторін залишити кухню площею 18 кв. м, веранду площею 11,2 кв. м, комору площею 11,5 кв. м; надвірні споруди будинку також залишити у спільному користуванні сторін, а саме: літню кухню, вбиральню, сарай, ворота й огорожу.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції в силу вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником 3/4 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - власниками 1/4 частини цього будинку (по 1/12 частині кожен).

Виділити частки у натурі у спірному майні сторонам по справі неможливо.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстровані та проживають у спірному будинку, іншого житла на праві власності не мають. ОСОБА_7 зареєстрована у вказаному вище будинку, тимчасово проживає за межами України.

ОСОБА_4 в указаному будинку ніколи не проживала та не зареєстрована, постійно проживає у житловому будинку АДРЕСА_1

За змістом ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що відповідачі за первісним позовом не мають іншого житла, а припинення їхнього права на частку в будинку завдасть їм істотної шкоди. ОСОБА_4 у спірному будинку ніколи не проживала та не зареєстрована, постійно проживає в іншому житловому будинку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про неможливість визначення порядку користування будинком відповідно до належних сторонами часток у праві спільної власності на цей будинок. Разом з тим, позивачами за зустрічним позовом не доведено порушення їхнього права щодо користування спірним будинком зі сторони ОСОБА_4 Також у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 для визначення порядку володіння та користування спірним майном.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.