Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року,

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що 02 червня 2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір № К2Н0RX03621384, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 2 705 грн 11 коп. на строк 12 місяців, а саме по 04 червня 2007 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2,00 % у місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе кредитних зобов'язань остання зобов'язана сплатити заборгованість за відсотками за період з 05 січня 2011 року до 05 січня 2016 року в розмірі 20 241 грн 06 коп.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на свою користь із ОСОБА_4 заборгованість за відсотками за період з 05 січня 2011 року по 05 січня 2016 року в розмірі 20 241 грн 06 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, керуючись ст. ст. 256, 257, 264, 267 ЦК України, п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", встановивши, що між сторонами було укладено договір споживчого кредиту з терміном дії до 04 червня 2007 року, за умовами якого погашення кредиту визначалося щомісячними платежами, а з позовом до суду ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося 18 січня 2016 року, ураховуючи те, що представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 36), дійшов правильного висновку, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду, на підставі чого обґрунтовановідмовив в задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності, врахувавши те, що зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки тощо).

Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що банк був обізнаний про порушення свого права з часу припинення погашення здійснення ОСОБА_4 платежів, оскільки згідно поданого позивачем розрахунку відповідач взагалі не здійснювала погашення кредиту.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.