Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вточермет" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 13 вересня 2016 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 15 листопада 2013 року на його користь з ТОВ "Вторчермет" було стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 555,92 грн. Цим рішенням суду було встановлено, що відповідач не здійснив повний розрахунок при звільненні позивача.

На підставі вказаного позивач просив стягнути з ТОВ "Вторчермет" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 грудня 2011 року по 09 квітня 2014 року (дата розрахунку) у розмірі 13 193,46 грн.

Заочним рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Вторчермет" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 193 грн.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнуто з ТОВ "Вторчермет" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 500 грн з утриманням при виплаті податків та інших обов'язкових платежів.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач вже звертався до суду із позовом до ТОВ "Вторчермет" про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з липня 2011 року по 01 квітня 2013 року у розмірі 11 216 грн. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 15 листопада 2013 року вказані вимоги ОСОБА_4 було задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Вторчермет" заборгованість із заробітної плати у розмірі 555,92 грн.

На підставі вказаних обставин, ОСОБА_4 у цій справі просив суд стягнути з ТОВ "Вторчермет" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 117 цього Кодексу.

Право суду зменшити розмір відшкодування, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням принципу співмірності, істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні до 2500 грн.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.