Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року,

У березні 2015 року ПАТ "Родовід Банк" звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 грудня 2007 року між банком і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 86/СЖ-006.07.1, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 30 тис. дол. США зі сплатою 15 % річних за користування коштами та з кінцевим терміном повернення до 07 грудня 2017 року. Додатковою угодою від 13 жовтня 2008 року до кредитного договору вносилися зміни в частині особливих умов договору та збільшено процентну ставку до 18 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належно не виконав, внаслідок чого у нього станом на 17 лютого 2015 року виникла заборгованість у розмірі 43 828,17 дол. США (тіло, проценти) та 13 807 234,20 грн (пеня, 3 % річних), в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ "Родовід Банк" за кредитним договором від 07 грудня 2007 року у загальному розмірі 43 828,17 дол. США та 249 303,88 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 07 грудня 2007 року, а саме - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/належним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 зазначила, що суди безпідставно не застосували позовну давність та положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Так, твердження ОСОБА_4, що апеляційний суд безпідставно, у порушення вимог статей 257 і 267 ЦК України, стягнув заборгованість з 2008 року є безпідставними, оскільки вказана сума зазначається як існуючий борг, який був предметом стягнення у рішенні Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року, яке на момент розгляду цієї справи залишилось невиконаним, а тому вказані обставини не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також апеляційним судом було правильно застосовано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки він є лише підставою для відстрочення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії цього Закону, а не для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.