Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Служба у справах дітей Інгульського району Миколаївської міської ради, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Літвінчук Ангеліна Анатоліївна, житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Південь", про визнання договору дарування недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2016 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2017 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, та ОСОБА_6 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вони зареєстровані та проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, що належить на праві власності матері ОСОБА_4 - ОСОБА_7

В 2005 році, за згодою матері, позивачка разом зі своїм, на той час неповнолітнім, сином, вселилась до спірної квартири, та в 2008 році зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою. Після досягнення відповідного віку, при отриманні паспорту, за даною адресою був зареєстрований також її син ОСОБА_6 Згода на вселення позивачів була надана ОСОБА_7

Зазначала, що спірна квартира є їх єдиним місцем проживання, там знаходяться їх особисті речі, побутова техніка, одяг, тощо. Вони несуть витрати по утриманню майна, здійснювали ремонт в кімнаті, в якій проживали, оплачували комунальні послуги.

Згідно заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2015 року, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_4, її дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою.

В період оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_7

08 липня 2015 року подарувала 27/100 частки квартири, що складає одну житлову кімнату, ОСОБА_8 Остання здійснила переобладнання та перебудову квартири, внаслідок яких приєднала спірну кімнату до своєї квартири.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, та ОСОБА_6 просили визнати недійсним договір дарування від 08 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, застосувати правові наслідки недійсності договору дарування, зобов'язавши ОСОБА_8: повернути у власність ОСОБА_7 житлову кімнату приміщення № 7 площею 14,6 кв.м та балкон № 9 площею 0,5 кв.м квартири АДРЕСА_1, закласти дверний отвір між належною їй квартирою АДРЕСА_2 та спірною житловою кімнатою, відновити балконну перегородку між балконом належної їй кварти АДРЕСА_2 та балконом № 9 площею 0,5 кв.м квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, та ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при вчиненні оспорюваного правочину дозвіл органу опіки та піклування не потрібен, оскільки такий дозвіл за приписами ст. 177 СК України вимагається тільки у разі вчинення такого правочину батьками дитини, при цьому відчуження власником квартири частки квартири не порушує права малолітньої дитини на житло.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_7

ОСОБА_7 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 липня 2000 року та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2006 року належала квартира АДРЕСА_1. Зазначена квартира двокімнатна, загальною площею 56,9 кв.м, житловою площею 37,4 кв.м.

У вищевказаній квартирі були зареєстровані відповідачка ОСОБА_7 (власник квартири), позивачка ОСОБА_4, її донька ОСОБА_5 та син ОСОБА_6

ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 з 22 серпня 2008 року.

ОСОБА_10 має на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, в якому періодично мешкає ОСОБА_4 та її донька. При цьому донька відвідує школу, яка розташована поряд з цим будинком.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2015 року визнано ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою цього ж суду від 06 жовтня 2015 року вищевказане заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва було скасоване за заявою ОСОБА_4 та при новому розгляді рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2016 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 та її дітей про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 про вселення.

08 липня 2015 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8, уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Літвінчук В.М., відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_8 прийняла дарунок 27/100 частки квартири АДРЕСА_1, 27/100 частки квартири, що складається з житлової кімнати приміщення № 7, житловою площею - 14,9 кв.м, та балкону № 9 площею 0,5 кв.м.

В подальшому, згідно розпорядження Адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради № 129р від 08 жовтня 2015 року квартира АДРЕСА_1, що знаходиться у власності ОСОБА_7, переобладнана в однокімнатну, житлова площа зменшена на 15,4 кв.м, за рахунок приєднання 27/100 частин (житлова площа 14,9 кв.м, загальна площа 15,4 кв.м) до кв. № 12. Таким чином квартира № 16 однокімнатна: загальна площа 41,5 кв.м, житлова площа - 22,5 кв.м, готова до експлуатації.

ОСОБА_8 користується відчуженими житловою кімнатою та балконом спірної квартири. Вона зробила двірний отвір з належної їй квартири до житлової кімнати приміщення № 7, а також об'єднала належний їй балкон з балконом квартири № 16 шляхом руйнування перетину між ними.

02 листопада 2015 року Миколаївським міським управлінням юстиції було видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого ОСОБА_7 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальна площа - 41,5 кв.м, житлова площа - 22,5 кв. м.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_4, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, та

ОСОБА_6 зазначали, що договір дарування, укладений 08 липня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, є недійсним, оскільки була відсутня згода органу опіки та піклування на вчинення вказаного правочину, з урахуванням проживання у квартирі малолітньої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Передбачене ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Системний аналіз ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Враховуючи, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_7, яка не є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_5 та за згодою якої у вказаній квартирі були зареєстровані позивачі, правильним є висновки судів попередніх інстанцій про наявність у ОСОБА_7 права на розпорядження належною їй на праві власності квартирою без попереднього дозволу органі опіки та піклування. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що малолітня

ОСОБА_5 не була позбавлена права на житло, у зв'язку з укладенням оспорюваного договору, оскільки у її користуванні залишилось 73/100 частки цієї квартири.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером правовідносин, які виникли між сторонами, надали їм належну оцінку, вірно застосували норму права до спірних правовідносин, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

При цьому доводи щодо неправомірного переобладнання ОСОБА_8 отриманої за договором дарування 27/100 частки вказаної квартири не є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2016 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.