641/6120/14-ц Про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення без надання іншого житла та зняття з реєстраційного обліку - 06.09.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення без надання іншого житла та зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу МалаховаГанна Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу удаваним, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2016 року,

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 06 серпня 2010 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстровано у реєстрі за № 2761. Під час укладання сторонами договору купівлі-продажу квартири відповідачами була складена нотаріально посвідчена заява від 06 серпня 2010 року, в якій ОСОБА_6 зазначила, що їй відомі всі умови вказаного договору купівлі-продажу та зобов'язалась звільнити квартиру і знятись з реєстраційного обліку за вказаною адресою до 06 лютого 2011 року.

Зазначав, що між сторонами відсутні будь-які домовленості та правовідносини щодо подальшого проживання відповідачів у спірній квартирі, однак його письмову вимогу щодо добровільного виселення з квартири останні не виконали. Проживання відповідачів у належній йому квартирі перешкоджає його праву щодо володіння, користування та розпорядження нерухомим майном.

Беручи до уваги зазначене, ОСОБА_4 просив: визнати

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_5 та

ОСОБА_6; примусити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виконати в натурі обов'язок звільнити і передати квартиру покупцеві за договором купівлі-продажу від 06 серпня 2010 року шляхом виселення їх з квартири АДРЕСА_1.

У вересні 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому з урахуванням поданих уточнень, просили суд: визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06 серпня 2010 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківськго міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (реєстровий № 2761) - удаваним; застосувати правові наслідки визнання правочину удаваним, спрямувавши волю сторін в договорі купівлі-продажу на укладення договору позики грошових коштів, визнавши, що дійсно між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 06 серпня 2010 року було укладено договір безпроцентної грошової позики.

На обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог зазначали, що у 2010 році у ОСОБА_6, яка є матір'ю ОСОБА_5, виникла потреба в отриманні позики для розвитку бізнесу. 06 серпня 2010 року вони прибули до нотаріуса, де отримали від ОСОБА_4 25 000 дол. США, та між сторонами був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань. Фактично замість договору купівлі-продажу сторони уклали договір позики. ОСОБА_4 запевнив їх, що квартира йому не потрібна і буде повернута після сплати боргу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. про визнання договору купівлі-продажу удаваним задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 06 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., зареєстрований в реєстрі за № 2761, удаваним.

Застосовано правові наслідки визнання правочину удаваним, а саме визнано, що дійсно між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 06 серпня 2010 року було укладено договір грошової позики.

Останнім рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2016 рокурішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу удаваним відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що 06 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г.І., зареєстрований в реєстрі за № 2761. Згідно з домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 37 000 грн, які покупець повністю сплатив продавцю, ще до підписання цього договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції, виходив із того, що під час укладання договору купівлі-продажу сторони не мали наміру створення тих правових наслідків, які обумовлювалися вказаним договором, даний правочин вчинено сторонами для приховування іншого правочину, а саме фактичної домовленості сторін про надання позики з боку ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на платній основі з відповідним забезпеченням договору позики нерухомим майном. При цьому оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу визнано судом удаваним, із застосуванням правових наслідків визнання правочину удаваним, у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5,

ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_5,

ОСОБА_6 не довели наявність підстав, передбачених ст. 235 ЦК України, для визнання оспорюваного правочину удаваним. При цьому враховуючи, що законодавством не передбачено переходу прав і обов'язків щодо збереження прав колишнього власника та членів його сім'ї щодо користування житлом після його продажу, останні підлягають виселенню зі спірної квартири

Висновок суду апеляційної інстанції є правильним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З роз'яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України), сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши характер спірних правовідносин, перевіривши доводи сторін, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу удаваним. При цьому судом правильно зазначено, що наявність між сторонами правовідносин щодо договору позики, на підтвердження факту укладення яких була оформлена відповідна розписка, не є підставою для висновку про удаваність договору купівлі-продажу.

Крім того, встановивши, що до ОСОБА_8 на законних підставах перейшло право власності на спірну квартиру, при цьому проживання у ній відповідачів чинить власнику нерухомого майна перешкоди, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. ст. 383, 391 ЦК України, є також висновок суду апеляційної інстанції про необхідність виселення зі спірного приміщення відповідачів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться виключно до переоцінки доказів щодо удаваності спірного правочину, яким судом апеляційної інстанції було надано обґрунтовану оцінку.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.