Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ізмайлової Т.Л.,

суддів: Євтушенко О.І., Євграфової Є.П.,

Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білгород-Дністровського прикордонного загону про вселення,

за касаційними скаргами Білгород-Дністровського прикордонного загону та ОСОБА_5 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Білгород-Дністровського прикордонного загону, який було уточнено, про вселення до квартири АДРЕСА_1 та стягнути судовий збір.

На обгрунтування позовних вимог посилалися на те, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 березня 2015 року позивачів було визнано такими, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням. Вказане рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 квітня 2015 року, яким ухвалено нове рішення, та відмовлено в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровського прикордонного загону, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 30 вересня 2015 року.

Позивачі зазначають, що працівники військової частини, посилаючись на рішення про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, безпідставно, незаконно, не маючи на те повноважень виселили її із сином, який є інвалідом II групи із вказаної квартири в примусовому порядку, у зв'язку із чим вона була змушена звернутися до суду із вказаним позовом.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2016 року, позов задоволено.

Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі Білгород-Дністровський прикордонний загін просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

ОСОБА_5 у касаційній скарзі просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скаргаБілгород-Дністровського прикордонного загонупідлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності позовних вимог.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 березня 2015 року у справі № 495/9650/13-ц за позовом Білгород-Дністровського прикордонного загону (військова частина 2197) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, позов Білгород-Дністровського прикордонного загону (військова частина 2197) задоволено. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а. с. 15-16).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 березня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровського прикордонного загону (а. с. 17-18, 19-20).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, отримавши рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, 10 квітня 2015 року, без її згоди, в присутності дільничного інспектора, самостійно відкрили двері спірної квартири та проникли до неї, з метою примусового виселення позивачів, вказане викладено у скарзі позивачів на ім'я Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора від 24 квітня 2015 року (а. с. 21). Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) указав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК УРСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Слід зазначити, що на підставі ордеру на відомче жиле приміщення № 62 від 30 жовтня 2015 року, акту приймання - передавання службової жилої площі від 30 жовтня 2015 року, договору піднайму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду в Україні № 151 від 30 жовтня 2015 року в даній квартирі проживає сім'я військовослужбовця ОСОБА_5 у складі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Відповідно до акту комісійного прийняття житлового приміщення від 07 квітня 2015 року позивачі добровільно у відповідності до положень ст. 109 ЖК України здали спірне житлове приміщення на баланс Білгород-Дністровського прикордонного загону.

Позивач в судовому засіданні зазначав про фальсифікацію вказаного акту шляхом підробки почерку та підписів виконаних від імені ОСОБА_3, однак суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин справи.

Крім того, суд на порушення ст. 130 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які фактично на даний час проживають у спірному житловому приміщенні на підставі ордеру на відомче жиле приміщення № 62 від 30 жовтня 2015 року.

Однак суди при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог не врахували, що вселили ОСОБА_3, ОСОБА_4 у житлове приміщення,в якому проживає сім'я ОСОБА_5 у складі чотирьох осіб, що підтверджується також витягом з протоколу № 2 спільного рішення Управління та житлової комісії Білгород-Дністровського прикордонного загону від 14 травня 2015 року, список розподілу відомчої житлової площі військовослужбовцю, відомостями у паспортних документах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 про реєстрацію за адресою АДРЕСА_1.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом першої інстанції не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Білгород-Дністровського прикордонного загону задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2016 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.