Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", треті особи: Мукачівська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право на спадщину за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із указаним вище позовом, посилаючись на те, що їхні батьки були власниками у рівних частках домоволодіння АДРЕСА_1 що підтверджується довідкою Мукачівського міжміського бюро технічної інвентаризації від 10 серпня 1989 року № 3-1679 та договором дарування від 05 листопада 1968 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їхній батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на половину зазначеного вище будинку та грошовий вклад, розміщений на рахунку у Чинадіївському філіалі Ощадбанку.

Вважали, що вони фактично вступили в управління та володіння спадковим домоволодінням, оскільки на момент смерті батька були зареєстровані у ньому та проживали разом із спадкодавцем. При цьому, ОСОБА_3 на час відкриття спадщини була неповнолітньою та мала право на обов'язкову частку у спадщині.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла їхня мати ОСОБА_6, яка за життя склала заповіт на ім'я ОСОБА_5

Їм стало відомо, що мати оформила право власності на все спадкове майно після смерті батька за собою та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 жовтня 1991 року (1650-12) на половину спірного будинку і свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 1992 року (2073-12) на грошовий вклад.

Ураховуючи наведене, позивачі просили визнати незаконними та скасувати вказані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, визнати незаконною та скасувати реєстрацію Ѕ частини будинковолодіння за ОСОБА_6 та реєстраційне посвідчення, сформоване товариством з обмеженою відповідальністю "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ТОВ "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки") від 17 жовтня 1991 року за № 3-3643.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 січня 1991 року № 3.646, видане ОСОБА_6, на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 1992 року (2073-12) № 196, видане ОСОБА_6 на грошовий вклад у Чинадіївському філіалі Ощадбанку № 7287/038 на рахунку № НОМЕР_1, що належав ОСОБА_3

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію Ѕ частини спірного будинковолодіння за ОСОБА_6 та реєстраційне посвідчення, сформоване ТОВ "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 17 жовтня 1991 року № 3-3643.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року рішення Мукачівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що померлі ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до довідки, виданої Закарпатським обласним відділом комунального управління ТОВ "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 10 серпня 1989 року за № 3-1679, будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по Ѕ частини кожному.

На момент смерті ОСОБА_3 у будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (після одруження -ОСОБА_4) та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер.

11 жовтня 1991 року нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори Мелеш М.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за № 3646, спадкова справа № 196 на ОСОБА_6 на Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1

У подальшому 17 жовтня 1991 року ТОВ "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" було видано реєстраційне посвідчення № 3-3643, згідно з яким Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6

30 січня 1992 року нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори Мелеш М.М. видано ОСОБА_6 інше свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за № 410, спадкова справа № 196, згідно з яким спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_6, будь-яких інших спадкоємців не зазначено. Спадкове майно складається з грошового вкладу з належними до нього процентами, що знаходиться в Чинадіївській філії Ощадного банку № 7287/038 на рахунку № НОМЕР_1, належному померлому ОСОБА_3

14 вересня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, за яким усе своє майно заповіла сторонній особі - ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла.

04 лютого 2016 року ОСОБА_5 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

Звертаючись до суду із позовом, позивачі посилались на те, що свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 1991 року (1650-12) та від 30 січня 1992 року є незаконними, оскільки їх прийняттям та видачею порушено їх (позивачів) права, як спадкоємців першої черги до майна померлого батька.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті їх батька, фактично прийняли спадщину на підставі ст. 549 ЦК УРСР (у редакції 1963 року).

Апеляційний суд, встановивши, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, скасував його та відмовив у позові, оскільки судом не вирішено питання про склад учасників процесу. Суд зазначив, що Чинадіївська селищна рада Мукачівського району Закарпатської області є неналежним відповідачем, оскільки прав і законних інтересів позивачів не порушувала та не оспорювала їх. При цьому, місцевий суд не залучив до участі у справі ОСОБА_5 - спадкоємця частини спірного майна після смерті ОСОБА_6, у якості співвідповідача, а таке залучення є неможливим на стадії апеляційного провадження.

Проте погодитися з висновками судів повністю не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 4, 10, 60 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як роз'яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ч. 6 ст. 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Суд як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі оспорюють свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 жовтня 1991 року (1650-12) на Ѕ частини будинку АДРЕСА_2 а також свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 1992 року (2073-12) на грошовий вклад, які видані їхній матері ОСОБА_6

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, склавши за життя нотаріально посвідчений заповіт від 14 вересня 2015 року, за яким усе своє майно заповіла ОСОБА_5

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи позов та задовольняючи позовні вимоги, обмежився лише тим колом учасників процесу, які були зазначені в позовній заяві, а отже, на порушення ст. 32, п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, не вирішив питання про притягнення або вступ у справу співучасників спору, передбачених законом заходів для правильного вирішення спору не вжив.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи наведене, вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а апеляційний суд позбавлений можливості усувати такі порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.