450/4354/13-а Про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлових будинків та господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства - 20.07.2017 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 450/4354/13-а за позовом ОСОБА_5 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: Відділ Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, -

Позивач звернувся з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 251 від 27 жовтня 2010 року про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1669 га для обслуговування житлових будинків та господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства, що в с. Городиславичі Пустомитівського району Львівської області;

- скасувати державний акт на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1669 га, що розташована в АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона в порядку спадкування набула право власності на будинок розташований за адресою в АДРЕСА_2, що межує із житловим будинком ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1. Вказує про те, що її покійній бабці ОСОБА_7 було виділено під будівництво будинку в с. Городиславичі Пустомитівського району Львівської області земельну ділянку площею 0,08 га, на підставі рішення № 59 від 16.02.1984 року виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих. На вказаній земельній ділянці було зведено житловий будинок № АДРЕСА_2. Вважає, що з набуттям права власності на вказаний житловий будинок до неї перейшло і право на користування земельною ділянкою площею 0,08 га, розташованою під цим будинком. Проте, передавши у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1669 га, Миколаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області тим самим позбавила її права користування частиною земельної ділянки, що належала до успадкованого нею будинковолодіння, оскільки у її користуванні за таких умов залишилося лише 0,0430 га.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 28-ї сесії 5-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 251 від 27 жовтня 2010 року про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1669 га для обслуговування житлових будинків та господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1. Скасовано державний акт на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1669 га, що розташована в АДРЕСА_1.

На постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про її скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням № 251 від 27.10.2010 року Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1669 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ним було виготовлено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 23.07.2012 року та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_2.

В свою чергу земельна ділянка, що належна ОСОБА_4 межує із будинковолодінням ОСОБА_5 розташованим за адресою: АДРЕСА_2, котре вона набула в порядку спадкування після свого батька ОСОБА_8, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.10.2008 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Фурман Л.А. Вказаний житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області 27.04.1993 року, і перейшов до нього у спадок після смерті його матері, бабці позивача ОСОБА_7

Рішенням № 59 від 16.02.1982 року виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів Львівської області ОСОБА_10. було надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 800 кв.м. за типовим проектом.

Розглядаючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на акт земельної комісії Миколаївської сільської ради від 18.06.2010 року та рішення Миколаївської сільської ради № 243 від 02.07.2010 року, якими було залишено заїзд ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спільно згідно зарисованої схеми. Також, згідно контрольних замірів було встановлено присадибну земельну ділянку ОСОБА_5 - 0,043 га та ОСОБА_4 - 0,16 га.

Натомість суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов вмотивував свої висновки тим, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення площа земельної ділянки позивача необґрунтовано зменшилась.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з вимогами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Визнаючи обґрунтованість позовних вимог суд апеляційної інстанції вказав про те, що відповідно до п. 2.4 Інструкції про Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, при складанні державного акта здійснюється кадастрова зйомка, яка згідно п. б ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та користувачами. При цьому, за змістом статті 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, статті 19 Закону № 1952-IV (до внесення змін згідно із Законом України від 7 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) ) державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, є підставою для державної реєстрації цих прав. Ці акти видаються спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у галузі земельних ресурсів - Державним агентством земельних ресурсів України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що акт обстеження та погодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_4 на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області складався без відома позивача, що призвело до неправомірного рішення органу місцевого самоврядування № 251 від 27 жовтня 2010 року про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1669 га для обслуговування житлових будинків та господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства, що в с. Городиславичі Пустомитівського району Львівської області.

Водночас, судом апеляційної інстанції не надано оцінки того, що актом земельної комісії Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 18.06.2010 року, встановлено, що за будинковолодінням, належним ОСОБА_5, згідно карти від 1956 року та погосподарських книг з 1994 року рахується земельна ділянка, площею 0,0500 га, а не 0,0800 га. При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки вирішення питання про скасування державного акту на право приватної власності на землю залежить від доведеності законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано цей документ, а актом земельної комісії Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 18.06.2010 року встановлено площу земельної ділянки позивача в розмірі 0, 0500 га, встановлення наявності або відсутності порушень п. б ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України під час проведення кадастрової зйомки земельної ділянки для надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки залежить від визначення площі земельної ділянки ОСОБА_5

Окрім того, судом апеляційної інстанції взагалі не надано оцінки встановленим обставинам у рішенні суду першої інстанції, відповідно до яких згідно державного акту ОСОБА_4 на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 23.07.2012 року, між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 існує проїзд, що відноситься до земель загального користування, що підтверджено абрисом їхніх присадибних ділянок. При цьому земельні ділянки розташовані таким чином, що вони одночасно межують одна з одною і мають спільний проїзд, внаслідок чого частина спірної земельної ділянки є землею спільного користування, що позначено у державному акті ОСОБА_4 Серія НОМЕР_1 від23.07.2012 року.

Оскільки органи місцевого самоврядування наділені правом щодо формування мережі внутрішньоквартальних проїздів, зокрема, згідно положень п. 3.22 ДБН 390-92 "Містобудування, планування забудови міських і сільських поселень", суду апеляційної інстанції слід з'ясувати обставини щодо наявності чи відсутності розпорядчих документів органу місцевого самоврядування щодо визначення частини спірної земельної ділянки землями спільного користування.

Крім цього, вирішуючи питання про законність або незаконність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, суду апеляційної інстанції належало зробити висновки на відповідність цього рішення приписам ч.3 ст. 2 КАС України.

Згідно ч. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Між тим, суд касаційної інстанції позбавлений права перевірити зазначені обставини та усунути можливі зазначені порушення, оскільки відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції вимогам ст. 159 КАС України не відповідає. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене у даній справі, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить усунути недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.