752/16633/15-ц Про захист прав споживачів та повернення грошових коштів - 06.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про захист прав споживачів та повернення грошових коштів за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просила визнати дії публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") незаконними, стягнути з ПАТ "Укрсоцбанк" на її користь грошові кошти у розмірі 49 918 грн 80 коп. та 1 207 грн 20 коп., які вона сплатила на вимогу банку, як заборгованість.

Свої вимоги мотивувала тим, що 23 червня 2015 року нею був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1, на якому знаходились її грошові кошти в розмірі 99 918 грн 22 коп. У зв'язку зі встановленням ліміту на видачу готівки 24 червня 2015 року у відділенні банку вона змогла отримати лише 49 900 грн.

Наприкінці серпня 2015 року з метою отримання власних грошових коштів вона прийшла до відділення ПАТ "Укрсоцбанк", проте їй було відмовлено у їх видачі з посиланням на відсутність коштів на рахунку та наявність на картці мінусового балансу у розмірі 1 207 грн 20 коп.

При зверненні до відповідача щодо зникнення її грошових коштів, їй було повідомлено, що 07 липня 2015 року за телефонним дзвінком особи, яка успішно пройшла ідентифікацію, відповівши на всі запитання, було знято обмеження на проведення операцій в мережі Інтернет, а з виписки по рахунку встановлено, що 07 липня 2015 року та 08 липня 2015 року було проведено 8 операцій, більша частина з яких проведена у російських рублях, та знято грошові кошти на загальну суму 51 044 грн 22 коп. готівки із карткового рахунку, а відповідач не вжив жодних заходів щодо запобігання шахрайству. При цьому, банк не повідомив її про спробу несанкціонованого доступу до карти та не пересвідчився в особі, яка здійснювала телефонний дзвінок, що призвело до втрати нею значної суми грошових коштів.

Посилаючись на наведені вище обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з його недоведеністю.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що 23 червня 2015 року між сторонами був укладений договір комплексного банківського обслуговування шляхом подання позивачем заяви-договору № 0034/020467 для надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів-фізичних осіб у ПАТ "Укрсоцбанк".

На підставі вказаного договору банком ОСОБА_3 був відкритий поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті з встановленням кредитної лінії та видано картку Visa Classic терміном на 1 рік із можливістю його автоматичного продовження, на яку 24 червня 2015 року було зараховано 100 тис. грн і в цей же день знято 49 900 грн.

07 липня 2015 року та 08 липня 2015 року по картці позивачки було здійснено 8 операцій зі зняття грошових коштів.

25 серпня 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" направило позивачці вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 207 грн 20 коп., яка була нею сплачена.

27 серпня 2015 року остання звернулася до банку із заявою про зняття коштів з її рахунку без її відома та подала заяву до правоохоронних органів.

Згідно з листом ПАТ "Укрсоцбанк" від 01 вересня 2015 року обмеження на проведення операцій у мережі Інтернет було знято 07 липня 2015 року для особи, яка успішно пройшла ідентифікацію, відповівши на всі питання оператора, а самі операції були здійснені з повною ідентифікацією даних платіжної картки, був введений номер платіжної картки, термін її дії та СУУкод.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду спору не було встановлено навмисних чи необережних неправомірних дій банку щодо виконання операцій за рахунком позивачки, які відбулися 07 липня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 55 Закону "Про банки та банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів клієнта банку.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач ненесе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З огляду на викладене, виходячи із обставин, якими обґрунтовувались вимоги, у їх задоволенні суд міг відмовити у разі доведення що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначивши, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту несанкціонованого зняття коштів з її карткового рахунку, відкритого в ПАТ "Укрсоцбанк", саме з вини відповідача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, неправильно визначився з колом обставин, які підлягають доведенню при вирішенні спору та особами, на яких покладено обов'язок по їх доведенню, помилково вважав, що позивач має довести вину відповідача у несанкціонованому знятті коштів з рахунку.

Висновок суду про те, що операції щодо зняття коштів з кредитного рахунку ОСОБА_3 стало можливим внаслідок порушення нею умов та правил надання банківських послуг, зокрема умов зберігання та використання конфіденційної інформації, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є передчасними, оскільки на їх підтвердження не наведено доказів і самі по собі вони не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв несанкціонованому зняттю коштів з рахунку, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, на порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив усіх доводів та наданих сторонами доказів у їх сукупності та передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.