Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом селянського фермерського господарства "Аудит" до ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, треті особи: Криничанське районне управління юстиції Дніпропетровської області, відділ Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року селянське фермерське господарство "Аудит" (далі - СФГ "Аудит") звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,2501 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Покровської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, укладений 10 березня 2016 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 січня 2012 року між СФГ "Аудит" та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки № 10, згідно з яким остання передала в оренду фермерському господарству строком на 10 років належну їй на праві приватної власності земельну ділянку загальною площею 9,2501 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Покровської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. Договір зареєстрований 05 липня 2012 року відділом Держкомзему у Криничанському району Дніпропетровської області, про що було вчинено запис № 122208504000097.

Наприкінці березня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 повідомила, що між нею та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, яка раніше була передана в оренду фермерському господарству, та запропонувала узгодити подальше її використання, на якій в даний момент знаходились посіви озимої пшениці. Крім того, зазначила, що у разі відсутності порозуміння, вона буде вимушена приступити до обробки спірної земельної ділянки самостійно, що надалі спричинить знищення вищевказаних посівів.

Посилаючись на те, що у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для укладення договору оренди та передачі у строкове право володіння та користування земельною ділянкою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, оскільки вказана земельна ділянка перебувала в оренді СФГ "Аудит", позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року у задоволенні позову СФГ "Аудит" відмовлено у зв'язку з його недоведеністю.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову СФГ "Аудит". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 01 січня 2012 року ОСОБА_3 уклала договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,2501 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Покровської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області з СФГ "Аудит" строком на 10 років.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований відділом Держкомзему у Криничанському районі Дніпропетровської області.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки 05 липня 2012 року ОСОБА_3 передала СФГ "Аудит" земельну ділянку в натурі, загальною площею 9,2501 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Протягом 2012 - 2016 років вказаний вище договір виконувався, жодних суперечок із приводу його виконання або невиконання між сторонами не виникало.

10 березня 2016 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений новий договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,2501 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Покровської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

Визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив із положень ст. 152 ЗК України, згідно з якою власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець зобов'язаний, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності (ст. 212 ЦПК України), встановивши, що укладений між ОСОБА_5 та СФГ "Аудит" договір від 01 січня 2012 pоку № 10 на момент укладення оспорюваного договору оренди із ОСОБА_4 не було припинено чи в установленому законом порядку розірвано, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка не мала правових підстав для укладання нового договору оренди, що свідчить про порушення вчиненим правочином прав СФГ "Аудит" на володіння й користування орендованою земельною ділянкою та недійсність укладеної із ОСОБА_4 угоди.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з цими висновками щодо їх оцінки.

Зокрема, посилання у касаційній скарзі на те, що у "Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі" щодо оренди спірної земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 01 січня 2012 року відсутні усі необхідні передбачені законодавством записи, а ті, що є, не відповідають вимогам законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_3 факт його укладення чи дійсність не оспорювала.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.