Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді

Головчук С.В. (суддя-доповідач),

суддів

Іваненко Я.Л.,

Мойсюка М.І.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю позивача та представників відповідачів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Чернігівській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що працював на посаді начальника ГТУЮ у Чернігівській області. Наказом Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2015 року № 3548/к позивача звільнено з вказаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП (322-08) ) України. Вказував, що припинення з ним трудового договору за угодою сторін є незаконним, оскільки згоди на звільнення не надавав, звільнення проведено на підставі проекту заяви, яка не містила дати її написання. Враховуючи викладене, просив суд визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2015 року № 3548/к, поновити його на посаді начальника ГТУЮ у Чернігівській області, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог посилається на те, що судами порушено норми матеріального і процесуального права. Вказує, що звільнення проведено на підставі заяви, яка не містила дати її написання.

В запереченнях на скаргу ГТУЮ у Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді начальника ГТУЮ у Чернігівській області.

Наказом Міністра юстиції України від 30 жовтня 2015 року № 3548/к позивача звільнено з вказаної посади 30 жовтня 2015 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України на підставі його заяви.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Особливістю звільнення за угодою сторін є домовленість сторін з основних питань припинення трудового договору, зокрема, дати, підстави звільнення.

Саме про таку підставу припинення трудового договору домовилися сторони, про що свідчить зміст написаної власноручно ОСОБА_4 заяви на ім'я Міністра юстиції України. У заяві позивач просив вважати датою звільнення день підписання наказу.

Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом працівника, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи.

Відмовитись від угоди про звільнення за згодою сторін можливо лише за домовленістю сторін. В одноособовому порядку працівник відкликати заяву не може.

Дату звільнення сторони також визначають за домовленістю.

Із змісту заяви ОСОБА_4 видно, що такою датою мала стати дата видання наказу про звільнення.

Відсутність в заяві конкретної дати звільнення, як і дати написання заяви не є безумовною підставою для висновку про недосягнення сторонами угоди про припинення трудового договору, оскільки такої умови (дати) не містить диспозиція пункту 1 статті 36 КЗпП, на відміну від розірвання трудового договору за ініціативою працівника (стаття 38 КЗпП).

ОСОБА_4 власноруч написав заяву про звільнення, тому саме від нього залежало зазначення чи не зазначення дати звільнення і дати написання заяви.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зазначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що анулювання домовленості між працівником і роботодавцем щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, можливе при взаємній згоді роботодавця та працівника.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-320а13.

Посилання позивача на те, що сторони не досягли домовленості щодо дати звільнення, оскільки на його заяві не вказано дати її подання, перевірялись судом апеляційної інстанції.

Так, у заяві про звільнення ОСОБА_4 вказав, що датою звільнення слід вважати день підписання наказу.

Ці обставини свідчать про те, що сторони досягли домовленості щодо дати звільнення.

Таким чином, суди правильно вважали, що підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.