Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач),

Іваненко Я.Л.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України про визнання дій та бездіяльності протиправними та відшкодування витрат,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розгляду його скарги від 17 лютого 2014 року, визнання незаконною постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової А.Н. від 05 лютого 2014 року про закінчення виконавчого провадження та стягнення компенсації за відрив від звичайних занять. В обґрунтування позову зазначав, що у відповідача на виконанні перебував виконавчий лист у справі № 826/7490/13-а, згідно з яким Міністерство юстиції України, начальника управління внутрішнього аудиту ОСОБА_6 зобов'язано надати достовірну, повну та точну інформацію на письмові запити відповідача на отримання публічної інформації від 11 квітня та від 20 травня 2013 року в порядку, передбаченому Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) (далі - Закон № 2939-VI (2939-17) ). Посилаючись на те, що запитувана ним інформація в повному обсязі не отримана, просив суд задовольнити позов.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ) та Закону № 2939-VI (2939-17) . Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та не перевірили доводи позивача про те, що боржник не надав йому запитувані Правила внутрішнього трудового (службового) розпорядку Міністерства юстиції України на 2012 та 2013 роки з доведенням під підпис працівникам Управління внутрішнього аудиту та Порядок формування справ внутрішнього аудиту, їх зберігання, використання, знищення та передачі. Зазначає, що державний виконавець не мав правових підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки запитуваний ним документ перебуває на стадії розробки і рішенням суду боржника зобов'язано надати цей документ. Крім того, висновки судів щодо змісту його скарги від 17 лютого 2014 року є упередженими та необ'єктивними, що не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі 826/7490/13-а, яким зобов'язано Міністерство юстиції України, начальника управління внутрішнього аудиту ОСОБА_6 надати достовірну, повну та точну інформацію на письмові запити позивача на отримання публічної інформації від 11 квітня 2013 року та від 20 травня 2013 року в порядку, передбаченому Законом № 2939-VI (2939-17) .

05 грудня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімовою А.Н. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41059055 по примусовому виконанню цього листа.

Листом від 24 грудня 2013 року позивач повідомив Державну виконавчу службу України про те, що боржником надано інформацію частково, оскільки Міністерство юстиції не надало запитувані ним Правила внутрішнього трудового (службового) розпорядку Міністерства юстиції України на 2012 та 2013 роки з доведенням під підпис працівникам Управління внутрішнього аудиту та Порядок формування справ внутрішнього аудиту, їх зберігання, використання, знищення та передачі.

Водночас, ОСОБА_4 просив врахувати при примусовому виконанні рішення суду, що виходячи з принципів максимальної відкритості та пріоритету доступу до інформації, невиконання розпорядником свого обов'язку щодо володіння певною інформацією не повинно призводити до відмови в задоволенні запиту і порушення права особи на доступ до інформації. Відмова розпорядника інформації буде неправомірною, якщо розпорядник не володіє, але зобов'язаний володіти запитуваною інформацією. Така інформація повинна бути створена.

Постановою державного виконавця від 05 лютого 2014 року закінчено виконавче провадження ВП № 41059055 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення.

Не погоджуючись з цією постановою, 17 лютого 2014 року ОСОБА_4 оскаржив її до начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України. Проте, листом від 24 квітня 2014 року № Я-140/5 позивачу надано відповідь, в якій зазначено, що його скарга не відповідає вимогам частини сьомої статті 82 Закону № 606-XIV, оскільки не містить повного найменування боржника та його місцезнаходження і норми закону, яку порушено, а тому цю скаргу розглянуто та відхилено відповідно до норм Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ), норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Саме відповідно до вимог цього Закону належить давати оцінку діям державного виконавця щодо вчинення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За умовами пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 49 Закону № 606-ХІV).

Як встановлено судами, на виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом 826/7490/13-а, 04 лютого 2014 року начальник управління внутрішнього аудиту надіслав лист № 18-48/28 про фактичне виконання рішення суду, в якому, зокрема, зазначено про те, що 26 листопада 2013 року ОСОБА_4 направлено лист № Я-17059/14 щодо виконання судового рішення у № 826/7490/13-а, до якого долучено копії Програм забезпечення та підвищення якості внутрішнього аудиту на 2012-2013 роки та службова записка начальника Управління внутрішнього аудиту від 04 лютого 2013 року, яка стала підставою для видання наказу Міністерства юстиції від 05 лютого 2012 року № 99/7.

Водночас, Міністерство юстиції України повідомило про відсутність можливості надати запитувані позивачем Правила внутрішнього трудового розпорядку, оскільки тривалість робочого часу працівників Міністерства визначено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1993 року № 1010 "Про тривалість робочого дня для працівників органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування" (1010-93-п) . Крім того, Порядок проведення щорічних внутрішніх оцінок якості внутрішнього аудиту не передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 року № 1001 (1001-2011-п) "Про деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", ні Стандартами внутрішнього аудиту, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 04 жовтня 2011 року № 1247 (z1219-11) , а Порядок формування справ внутрішнього аудиту, їх зберігання, використання, знищення та передачі знаходиться на стадії розробки.

Отже, частина запитуваних позивачем документів була відсутня у боржника.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом № 2939-VI (2939-17) , відповідно до частини першої статті 1 якого, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Із змісту наведеної норми видно, що публічна інформація має наступні ознаки, зокрема : 1) це - готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) ця інформація заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.

За визначенням, наведеним у частині перший статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію це - прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. При цьому, норми Закону № 2939-VI (2939-17) регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію.

Враховуючи те, що запитувані позивачем документи не створені Міністерством юстиції України, а іншу запитувану ним інформацію стягувачу надано в повному обсязі, суди дійшли обґрунтованого висновку, що державний виконавець діяв правомірно і підстави для визнання незаконною постанови від 05 лютого 2014 року про закінчення виконавчого провадження відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець мав зобов'язати боржника створити інформацію задля наступної передачі ОСОБА_4 перевірені та правильно відхилені судами з тих підстав, що виконавчий документ не зобов'язує боржника вчинити такі дії.

Крім того, частиною сьомою статті 82 Закону № 606-ХIV визначені обов'язкові реквізити скарги у виконавчому провадженні, зокрема, така скарга має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Аналогічні вимоги до змісту скарги містяться в пункті 10.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (z0865-99) (далі - Інструкція), норми якої були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Абзацом десятим цього пункту, зокрема, передбачено, що скарги, подані без додержання вимог, викладених в абзацах третьому - дев'ятому цього пункту, розглядаються начальником органу державної виконавчої служби в порядку, установленому Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Враховуючи те, що скарга ОСОБА_4 не відповідала вимогам частини сьомої статті 82 Закону № 606-ХIV та Інструкції, відповідач правомірно її розглянув в порядку та у строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР)

За таких обставин, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, якщо визнає, що судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.