Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Державного підприємства "Коростишівський спиртовий комбінат" до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року,

У червні 2012 року Державне підприємство "Коростишівський спиртовий комбінат" (далі - позивач, ДП "Коростишівський спиртовий комбінат") звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - відповідач, ДПІ) № 0000062340 від 12.01.2012 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат. Крім того, позивачем не надано доказів транспортування товару, що унеможливлює визначення обставин фактичного постачання товару.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ДП "Коростишівський спиртовий комбінат" є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00374634, перебуває на податковому обліку в Коростишівській міжрайонній державній податковій інспекції Житомирської області.

Посадовими особами відповідача здійснено позапланову невиїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства по своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за наслідками якої складено акт від 27.12.2011 року № 401/23/00374634.

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем вказано про порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), та ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) в частині здійснення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму розміром 662273,50 грн. Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угод укладених між позивачем та ТОВ "Фрогус Консалт".

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000062340 від 12.01.2012 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі розміром 993410,25 грн. у тому числі 662273,50 грн. - за основним платежем та 331136,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача зазначені в акті перевірки про вчинення позивачем з ТОВ "Фрогус Консалт" правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, ст. 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-422а14.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування наслідків недійсності правочину, який був укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом та у податкового органу відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними при проведенні перевірки платників податків, оскільки законодавством встановлено спеціальну судову процедуру для визнання правочинів нікчемними/недійсними, що не була дотримана відповідачем та свідчить про відсутність підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, за змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ "Фрогус Консалт".

Між позивачем (покупець) та ТОВ "Фрогус Консалт" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 118 від 01.08.2011 року, на виконання умов якого продавець продає, а покупець придбаває на умовах франко-склад подрібнене зерно пшениці в кількості 1500 тон за ціною 1800 грн. за тонну з врахуванням ПДВ; подрібнене зерно кукурудзи в кількості 2000 тон за ціною 2000 грн. за тонну з врахуванням ПДВ; подрібнене зерно жита в кількості 1000 тон за ціною 1800 грн. за тонну з врахуванням ПДВ, далі - товар. Постачання товару здійснюється продавцем партіями згідно заявок покупця протягом трьох робочих днів з моменту отримання заявки. Розрахунки за партії товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок продавця за отриманий покупцем товар.

Також між позивачем (покупець) та ТОВ "Фрогус Консалт" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 119 від 01.08.2011 року, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець придбаває на умовах франко-склад товар (меляса бурякова), далі - товар, в кількості 3000 тонн за ціною 1500 грн. за тонну з врахуванням ПДВ. Постачання товару здійснюється продавцем партіями згідно заявок покупця протягом трьох робочих днів з моменту отримання заявки. Розрахунки за партії товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок продавця за отриманий покупцем товар.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій, виконання умов вищезазначених договорів та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ "Фрогус Консалт" подано суду копії: договорів, платіжних доручень податкових та видаткових накладних, прибуткових ордерів, журналу обліку приходу сировини та інші документи.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ "Фрогус Консалт" були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ "Фрогус Консалт".

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Фрогус Консалт", оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується первинними документами. Надані позивачем документи у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні і кількісні показники.

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Доводи відповідача про порушення контрагентом позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагенту позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Також, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача щодо відсутності доказів транспортування товару, оскільки за результатами зустрічної звірки ТОВ "Фрогус Консалт" та ДП "Коростишівський спиртовий комбінат", проведеної ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області (довідка № 103 від 10.05.2012 року), щодо документального підтвердження господарських відносин, документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин між даними підприємствами, їх вид, обсяг якість та розрахунки (т. ІІ а.с.46-52).

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 0670/3857/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.