Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ) № 81-17 від 22.06.2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вказане податкове повідомлення-рішення № 81-17, яким позивачу визначено у 2015 році податкове зобов'язання із транспортного податку, не ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України (2755-17) , зокрема, пп. 12.3.4. п. 12.3., п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), а тому таке підлягає скасуванню.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що транспортний засіб, який рахується за позивачем, є об'єктом оподаткування в розумінні пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), а тому контролюючий орган правомірно нарахував суму транспортного податку.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесено ДПІ у м. Полтаві без врахування пп. 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 та пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України. Вважає, що контролюючий орган уповноважений нараховувати та стягувати транспортний податок в розмірі 25000 грн. починаючи з 01.01.2016 року, а тому позивач звільнений від обов'язку сплачувати транспортний податок за 2015 рік. Зазначає, що з урахуванням ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення № 81-17 має дефекти щодо його оформлення, які не дають можливості встановити податковий період, за який відповідачем нараховано податкове зобов'язання, за яким саме платежем та визначити строки його сплати.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки при його ухваленні суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Рішенням позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 30.01.2015 року "Про місцеві податки і збори" вирішено встановити у 2015 році податок на майно /пункт 1 рішення/ та затвердити "Положення про податок на майно", що є додатком до вказаного рішення міської ради від 30.01.2015 року.

На думку відповідача, ОСОБА_4 є власником транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, тип - легковий універсал - В, з об'ємом двигуна 5663, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, дата реєстрації - 28.11.2014 року.

На підставі п.п. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 ПК України ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення - рішення за формою "Ф" № 81-17 від 22.06.2015 року, яким ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб 18011000" в розмірі 25000 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом ч.ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Визначальним для вирішення даної справи є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності у позивача зареєстрованого на праві власності транспортного засобу з об'ємом двигуна понад 3000 куб.см.

Відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 року № 1118 (z1428-05) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 року за № 1428/11708 (z1428-05) , документи, що підтверджують право власності на транспортні засоби (далі - ТЗ):

а) придбані (отримані) у громадян чи підприємств - засвідчені нотаріально в країні придбання або в консульських установах чи в посольствах України договори купівлі-продажу, міни чи дарування тощо;

б) придбані в підприємств - оформлені на відповідних бланках і завірені печатками цих осіб чи інших організацій та установ оригінали рахунків, чеків, рахунків-фактур, інвойсів, інших документів. У цих документах, крім чеків, згідно з формою відповідного бланка повинні бути зазначені дата продажу, номери шасі (рами), кузова (або ідентифікаційний номер), двигуна ТЗ, його модель і рік виготовлення, а також прізвище, ім'я, по батькові особи, якій продано ТЗ;

в) технічні паспорти, технічні талони, сервісні книжки, реєстраційні свідоцтва та інші документи на ТЗ, видані вповноваженими органами країни придбання, із зазначенням власника ТЗ або відміткою про зняття ТЗ з обліку.

В той же час, матеріали справи не містять та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність у позивача на праві власності транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, тип - легковий універсал - В, з об'ємом двигуна 5663, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, дата реєстрації - 28.11.2014 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи мав відповідач у розпорядженні інформацію щодо наявності у позивача вказаного транспортного засобу на момент прийняття оскаржуваного рішення, і, як наслідок, судами попередніх інстанцій не з'ясовано наявності правових підстав для винесення оскаржуваного рішення.

Доводи податкового органу про те, що позивачем не заперечується наявність вказаного транспортного засобу у власності не можуть бути прийняті судами до уваги, оскільки такі повинні бути підтвердженні належними доказами.

Тобто, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо наявності у позивача права власності на ТЗ з об'ємом двигуна понад 3000 куб.см.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 816/4504/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235- 244-2 КАС України.

Повний текст виготовлено 06.03.2017 року.