Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року

у справі № 813/4511/14

за позовом Приватного акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбіната "Західукртранс"

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправним і скасування повідомлення,

Приватне акціонерне товариство транспортно-експедиційного комбінату "Західукртранс" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція) в особі першого заступника начальника Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Солоненко С.Д., про визнання протиправним повідомлення від 6 червня 2014 року № 47.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано повідомлення від 6 червня 2014 року № 47.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касацій скаргу не надходили, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, відмову у задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 травня 2014 року позивач подав до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2014 року, згідно з якою задекларована сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку, становить 1 217 258,00 грн.

Разом із податковою декларацією Товариство подало митному органу наступні документи: розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1), довідку про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2), розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3), заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (Д4), роз шифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) та довідку (Д6).

Повідомленням від 06 червня 2014 № 47 Інспекція повідомила позивача про те, що він не має права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.18 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки не відповідає критеріям на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, а саме: станом на 06 червня 2014 року встановлено завищення податкового кредиту за 1095 днів у сумі - 0,5 тис. грн. та заниження податкового зобов'язання у сумі 7,1 тис. грн.; належність до групи ризику: вигодонабувач: 08.13; 01.14; 03.14.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що повідомлення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ані під час направлення повідомлення позивачеві, ані під час розгляду справи податковим органом детальні пояснення і розрахунки між податковим кредитом підприємства та податковими зобов'язаннями його контрагентів не надано.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Пунктом 200.6 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Згідно з пунктом 200.18 статті 200 Податкового кодексу України платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Пунктом 200.19 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно всім критеріям, що визначені зазначеною нормою цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.21 пункту 200 Податкового кодексу України (2755-17) у разі невідповідності за висновком контролюючого органу платника податку визначеним цією статтею критеріям та відсутності в такого платника права на автоматичне бюджетне відшкодування податку контролюючий орган зобов'язаний протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано. Відповідне рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому порядку.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що контролюючий орган в разі невідповідності платника податку критеріям на отримання автоматичного бюджетного відшкодування зобов'язаний повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано позивачем.

З урахування наведеного суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що оскаржуване повідомлення складене без дотримання вимог Податкового кодексу України (2755-17) , а відтак підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.