Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі № 804/3190/16

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробнича група "Актімед"

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) звернулась в суд з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробнича група "Актімед" (далі - Товариство).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, у задоволенні клопотання Інспекції про поновлення строків звернення із поданням - відмовлено, подання залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити клопотання Інспекції про поновлення строків звернення із поданням та підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту Товариства.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства прийнято Інспекцією 18 квітня 2016 року о 17.30 год.

До суду із вказаним поданням Інспекція звернулась лише 01 червня 2016 року.

Разом із поданням Інспекція подала клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначила про те, що обмежене бюджетне фінансування не надавало можливості своєчасно сплатити судовий збір за розгляд подання.

Залишаючи подання без розгляду суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що подання Інспекцією подано поза межами строку, визначеного положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , а названі причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.

Колегія погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Стаття 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає спеціальних наслідків пропущення строків звернення до суду, визначених цією нормою. Тому недотримання заявником строків звернення до суду, визначених статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, тягне за собою застосування приписів статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З урахуванням викладеного подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

З огляду на те, що обставиною, яка зумовила звернення до суду із поданням, є рішення Інспекції про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке було прийнято 18 квітня 2016 року о 17.30 год., а до суду із поданням Інспекція звернулась 01 червня 2016 року, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про недотримання строку звернення до суду.

Надаючи оцінку доводам Інспекції про поважність підстав пропуску строку звернення до суду колегія акцентує увагу на наступному.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року (484-19) , Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, подання не дає можливості підтвердити обставини того, що у Інспекції були відсутні кошти для сплати судового збору з моменту виникнення обставин, що зумовлюють право звернення до суду з поданням до моменту безпосереднього внесення до суду подання, тобто з 18 квітня по 1 червня 2016 року. Сам зміст подання свідчить, що станом на 27 травня 2016 року залишок відкритих асигнувань Інспекції становив 921 185,33 грн., тобто 27 травня 2016 року кошти на сплату судового збору були в наявності.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в разі відсутності коштів для сплати судового збору положення статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України надають можливість податковому органу подати подання у строки, визначені положеннями частини третьої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, із одночасним поданням клопотання про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат.

Колегія суддів акцентує увагу та тому, що частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З огляду на те, що Інспекція добросовісно не користувалась наданими Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) правами щодо звернення із поданням у визначені строки із поданням клопотання, передбаченого положеннями статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що зміст подання не підтверджує обставин відсутності коштів для сплати судового збору з моменту виникнення обставин, що зумовлюють право звернення до суду з поданням по момент безпосереднього внесення до суду подання, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що вказані Інспекцією підстави пропуску строку звернення до суду із поданням не є поважними.

Оскільки подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, а суди не знайшли підстав для поновлення пропущеного строку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, із врахуванням норм чинного законодавства правомірно залишив подання без розгляду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.