Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Кобилякова А.А.,

представника відповідача: Хітька В.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпро Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року

у справі № 804/5038/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Публічне акціонерне товариство "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 0000074202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 0000074202.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами відповідача не погоджувався, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Крім того, позивачем подано клопотання про заміну його правонаступником.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 20 березня 2015 року № 145/28-01-42-02-05393056, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 6 102 402 грн., в тому числі, за грудень 2014 року на суму 6 102 402 грн.

Як свідчать матеріали справи, висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що операції позивача з його контрагентами ТОВ "Феросплав-компані", ТОВ "Естіл", ТОВ "Каміс", ТОВ "Мінерал Груп", ТОВ "Вторцветметресурси", ТОВ "Арком Трейд", ПНВП "Інвест - Гарант", ПП "Проммонтаж Сервіс", ТОВ "Коксохімремонт", ТОВ "Стройенерго", ПП "Ресурс М", ТОВ "Мотохім ЛТД" були оформлені документально без фактичного здійснення, а відтак позивач не мав правових підстав включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі таких операцій. Крім того, відповідач зазначав, що контрагенти позивача ТОВ "МОСТСТРОЙКОМ", ТОВ "ПРОМЦЕНТРІНВНСТ", ТОВ "ВСЕБУД 4", ТОВ "ДНЕПРО СТРОЙ ИНВЕСТ", ТОВ "ГІР-ІНТЕРНЕШЕНЛ" не задекларували податкові зобов'язання, визначені на підставі податкових накладних, виписаних позивачу.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 0000074202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача у розмірі 6 033 957, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами ТОВ "Феросплав-компані", ТОВ "Естіл", ТОВ "Каміс", ТОВ "Мінерал Груп", ТОВ "Вторцветметресурси" укладено договори купівлі-продажу та поставки товарів (феросилікомарганець МнС-17, феромарганець ФМн-78, присад домений вид 34В, присад доменний марганецьвмісний вид 2, шлак зварювальний)

На підтвердження фактичної поставки товарів на підставі укладених договорів позивачем надано копії наступних документів: рахунки - фактури, видаткові накладні та податкові накладні, прибутковими ордерами, банківськими виписками, накладними-вимогами на відпуск/внутрішнє переміщення/ матеріалів, актів здачі - приймання робіт (надання послуг) на доставку товару, рапортами його перезважування на автовагах у цеху підготовки виробництва.

Крім того, між позивачем та його контрагентами ПНВП "Інвест - Гарант", ПП "Проммонтаж Сервіс", ТОВ "Коксохімремонт", ТОВ "Стройенерго", ПП "Ресурс М"К укладеного договори про виконання робіт, на підтвердження фактичного виконання якого надано копії податкових накладних, звітів з праці, квитанцій про прийняття даних звітів, штатного розкладу доменного цеху, штатного розкладу киснево-конвертного цеху, витягів про державну реєстрацію будівель та споруд Товариства, технічних звітів киснево-конвертного цеху за грудень 2014 року, технічних звітів доменного цеху за грудень 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач обґрунтовано включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки реальність таких операцій підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що недекларування контрагентами податкових зобов'язань не вказує про допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як підтверджуєтьсь матеріалами справи, відповідач донараховуючи спірні суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення посилався зокрема на те, що операції між позивачем та ТОВ Фірма "Мотохім" не були реальними, водночас суди попередніх інстанцій, скасовуючи податкове повідомлення-рішення в повному обсязі, взагалі не дослідили фактичного здійснення операцій позивача із вказаним суб'єктом господарювання.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Водночас, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише дослідженням документів, наданих платником податків, і належним чином не дослідили інші обставини, які можуть вказувати на необґрунтованість заявлених позивачем у податковому обліку податкових відрахувань.

Як свідчать матеріли справи, відповідач в обгрунтування порушень норм законодавства вказував на те, що деякі товарно-транспортні накладні, надані на підтвердження поставки товарів, складені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема у них відсутні обов'язкові реквізити.

Разом з тим, в матеріалах справі відсутні копії товарно-транспортних накладних.

Дійсно, відсутність в товарно-транспортних накладних певних реквізитів, які не впливають на суть операції, не може свідчити про те, що товар не поставлявся, водночас з урахуванням відсутності таких копій та позиції відповідача про те, що згідно з вказаними документами, транспортувався товар транспортними засобами, вантажопідйомність яких не дозволяла перемістити товар у відповідній вазі, яка задекларована позивачем, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити вказані обставини та з урахування принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, витребувати такі товарно-транспортні накладні.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, якщо вантажоперевізником перевищено допустиму межу вантажопідйомності автомобілю, але з урахуванням характеристики вантажного транспорту він фактично зміг перевезти відповідну кількість товару, це може вказувати лише на порушення в сфері перевезень, свідченням не реальності операцій з поставки товару може бути лише підтверджена належними доказами неможливість транспортного засобу перевезти вантаж з відповідною вагою.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач в обгрунтування фактів допущення порушень вимог податкового законодавства вказував, що задекларовані платником податків в податковому обліку господарські операції реально не здійснювалися з урахуванням неможливості контрагентами вести господарську діяльність в силу відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничі активи та інші умови. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій наведеному оцінки не надали та не перевірили чи у контрагентів позивача була відсутня можливість для виконання будівельних робіт та поставки товарів. При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що при дослідженні вказаної обставини, слід виходити із дослідження фактичної, а не задекларованої наявності у контрагентів основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів.

Як свідчать матеріали справи, відповідач під час судового розгляду посилався також на пояснення ОСОБА_5, який зазначив, що від ТОВ "Естіл" з відповідної адреси товар позивачу не транспортувався, та ОСОБА_6, охоронця бази, з якої транспортувався товар позивачу від ТОВ "Феросплав -Компані", згідно з якими, з вказаної бази фактично не здійснювалось відвантаження товару, адже проявом значного часу база не працює.

Суд першої інстанції таким доводам оцінки не давав, а суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані обставини не підтверджені належними доказами, оскільки надані пояснення не засвідчені належним чином, в судовому засіданні вказані особи не допитані, матеріалами справи не підтверджено в межах якої процедури допитувались вказані особи.

Разом з тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції надавались пояснення представниками відповідача про те, що такі пояснення отримані працівниками податкової міліції в рамках відпрацювання правомірності декларування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, вказані пояснення засвідчені представником відповідача. До того ж, в силу офіційного з'ясування обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, маючи інформацію, що впливає формування висновків про реальність/нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди попередніх інстанцій повинні були допитати осіб, які надавали вказані пояснення, на підставі положень статті 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України та надати оцінку таким поясненням.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність окремих документів, а так само помилок, які по суті не впливають на реальність операцій, не можуть бути свідченням порушення норм чинного законодавства. Разом з тим, зважаючи на те, що реальність операцій судами попередніх інстанцій належним чином не встановлена, вказані висновки не можуть свідчить про правомірність формування позивачем даних податкового обліку.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про правомірність формування даних податкового обліку по господарським операціям з ТОВ "МОСТСТРОЙКОМ", ТОВ "ПРОМЦЕНТРІНВНСТ", ТОВ "ВСЕБУД 4", ТОВ "ДНЕПРО СТРОЙ ИНВЕСТ", то колегія суддів акцентує увагу на наступному. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1".

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Водночас, суди попередніх інстанцій не перевірили чи підтверджується документально право позивача на податкові відрахування за результатами операцій з наведеними вище підприємствами.

До того ж як свідчить акт перевірки та розрахунок до податкового повідомлення-рішення, підставою зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість стали також висновки про наявність розбіжностей у податковій звітності позивача та його контрагента ТОВ "Гір-Інтернешнл", разом з тим, роблячи висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення у повному обсязі, суди попередніх інстанцій взагалі не надавали оцінки висновкам відповідача.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміну типу та найменування Публічного акціонерного товариства "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" Вищий адміністративний суд України, вважає за необхідне замінити його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Євраз Дніпровський металургійний завод".

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Допустити заміну Публічного акціонерного товариства "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Євраз Дніпровський металургійний завод".

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпро Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.