Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Запорізького обласного військового комісаріату на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, -

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Запорізький обласний військовий комісаріат доплатити ОСОБА_2 суму компенсації втраченого доходу у зв'язку з утриманням з грошового забезпечення, належного йому як військовослужбовцю, податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12523,32 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Запорізький обласний військовий комісаріат, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 у період з серпня 1981 року по жовтень 2013 року проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та України, остання займана посада перед звільненням - заступник начальника 3894 військового представництва Міністерства оборони України.

Наказом першого заступника Міністра оборони України від 26 жовтня 2013 року № 184 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом "в" частини 6 статті 26 (за віком) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (2232-12) (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) ).

Наказом начальника 3894 військового представництва Міністерства оборони України від 31 жовтня 2013 року № 110 ОСОБА_2 з 31 жовтня 2013 року виключено із списків особового складу 3894 військового представництва Міністерства оборони України та усіх видів забезпечення. Цим же наказом визначено виплатити позивачеві за період служби з 1 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року: премію у розмірі 90% від посадового окладу - 1187,10 гривень; надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 197,85 гривень; надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 1014,30 гривень; щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 40% місячного грошового забезпечення - 1771,14 гривень, а також одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На запит ОСОБА_2 щодо незгоди з отриманою сумою, Запорізьким обласним військовим комісаріатом було надано довідку від 18 листопада 2013 року № 337, згідно якої нарахований розмір грошового забезпечення при звільненні складає 75015,99 гривень, однак з нарахованої суми утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15% - 17%, що дорівнює сумі 12523,32 гривень. Компенсацію суми утриманого податку відповідач позивачеві не провів.

Не погоджуючись із такими діями Запорізького обласного військового комісаріату, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (44-2004-п) затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

За змістом пунктів 4, 5 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В силу частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) , особа, звільнена

з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

З урахуванням наведених положень законодавства, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_2 сталася не з його вини, він не давав згоди на виключення його зі списків особового складу без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, то йому слід виплатити компенсацію у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення при звільненні з військової служби.

За змістом частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують встановлених судами обставин справи та їх висновків.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.