Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС в Полтавській області), Ленінського районного відділу Полтавського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі -Ленінський РВ ПМУ МВС України в Полтавській області), Октябрського відділу поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України в Полтавській області від 6 листопада 2015 року № 625 о/с, в частині звільнення з посади старшого прапорщика міліції ОСОБА_3, помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ, у запас за підпунктом "з" пункту 63 (через скорочення штатів); поновити на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з 6 листопада 2015 року; стягнути з ГУ НП в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, приймаючи рішення про звільнення позивача зі служби у зв'язку із скороченням штату, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені спеціальним законодавством, тому підстав для скасування спірного наказу немає.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами встановлено, що позивач з 23 вересня 2002 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, остання посада перед звільненням - помічник оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

Наказом УМВС України в Полтавській області від 6 листопада 2015 року № 625о/с згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого прапорщика міліції ОСОБА_3, помічника начальника Ленінського РВ ПМУ - оперативного чергового чергової частини штабу звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 63 "з" (через скорочення штатів).

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114).

Відповідно до вимог пункту 63 "з" Положення № 114 (114-91-п) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (565-12) , та набрав законної сили Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VIІI (580-19) ), який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті "Голос України".

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Законом № 580-VIII (580-19) передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 47 Положення № 114 (114-91-п) , яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини, та пунктом 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181 (z0559-05) , з метою встановлення можливості подальшого використання на службі передбачено процедуру звільнення, зокрема, що звільненню має передувати атестація працівника.

6 листопада 2015 року позивачем подано на ім'я начальника УМВС України в Полтавській області рапорт про бажання продовжити службу на посадах в органах та підрозділах Національної поліції України, та проханням звільнити його зі служби в ОВС у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства і відомства.

Отже, вказаний рапорт позивача підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції. У зв'язку з цим, звільнення позивача повинно було відбуватись із дотриманням процедури, встановленої Положенням № 114 (114-91-п) , а саме - звільненню позивача має передувати проведення атестації.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не дослідили та не надали оцінку вказаним обставинам.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

З аналізу Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) слідує висновок, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вирішуючи цей спір, суди не з'ясували, чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи додержано ними норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі. При новому розгляді справи судам необхідно здійснити порівняльний аналіз штатного розпису УМВС України у Полтавській області та штатного розпису Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Висновок про скорочення штатів можливо зробити лише шляхом порівняння штатних розкладів вказаних установ.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору щодо поновлення на роботі.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.