Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Кравцова О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року по справі № 683/119/15-а за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі Хмельницької області про визнання дій незаконними та визнання права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, -

У січні 2015 року ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі Хмельницької області, в якому просила: визнати незаконною відмову управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі у призначенні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Визнати за ОСОБА_2, 15 жовтня 2012 року та ОСОБА_3, 7 вересня 2014 року право на пенсію відповідно до ст. 45 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі призначити таку пенсію починаючи з 3 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2014 року помер від загального захворювання її чоловік ОСОБА_4 Відповідно до записів його трудової книжки, його страховий стаж становить 11 місяців 27 днів. Позивачка звернулась з відповідною заявою до відповідача з приводу призначення пенсії малолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак їй було відмовлено з мотивів недостатнього страхового стажу померлого. Позивачка вважає, що діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 45 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 березня 2015 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_4, про що свідчить свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_1. За час перебування в шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2) та донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 року (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3).

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер у віці 26 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_4.

ОСОБА_1 03.11.2014 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника на неповнолітніх дітей в зв'язку зі смертю їхнього батька.

Відповідно до поданих позивачем документів, страховий стаж померлого ОСОБА_2 складає 11 місяців 27 днів.

Згідно листа управління Пенсійного фонду України в Старокостянтинівському районі Хмельницької області від 16.12.2014 року № 94/К-4, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні вказаної заяви, в зв'язку з недостатністю набутого страхового стажу при житті померлим ОСОБА_4, необхідного для призначення пенсії по втраті годувальника.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що положення ст. 45 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, передбачають випадки призначення пенсії в разі втрати годувальника при неповному стажі роботи, а саме: членам сім'ї, що втратила годувальника, який помер внаслідок загального захворювання і не мав стажу, достатнього для призначення повної пенсії по інвалідності, призначається пенсія при неповному стажі в розмірі, пропорційному наявному стажу роботи годувальника.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що

пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, цей спір врегульований нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Частиною першою статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Відповідно до положень статті 45 Закону України "Про пенсійне забезпечення" членам сім'ї, що втратила годувальника, який помер внаслідок загального захворювання і не мав стажу, достатнього для призначення повної пенсії по інвалідності (стаття 25), призначається пенсія при неповному стажі в розмірі, пропорційному наявному стажу роботи годувальника.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Вимоги щодо страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по 3 групі інвалідності, зазначені в частині першій статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Відповідно до змісту цієї норми особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів II та III груп від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років стажу.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що цей спір врегульований нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , а не Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . Отже, правових підстав для задоволення позову немає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.