Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі та гідності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про захист честі та гідності, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 негативно ставиться до нього, створює конфліктні ситуації, провокуючи суперечки. Наприкінці 2014 року безпідставно відключив постачання електроенергії у належному йому гаражі. Крім того, відповідач поширює проти нього різні плітки, які ганьблять його честь і гідність, як серед загалу товариства, так і в судових органах, а саме: при розгляді цивільної справи № 127/21747/14-ц, що підтверджується запереченням відповідача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 4 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 липня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано поширені ОСОБА_5 в запереченні від 20 березня 2015 року у справі № 127/21747/14-ц відомості про ОСОБА_4 такими, що порушують право на таємницю приватного життя ОСОБА_4, а саме: "На мою думку, ОСОБА_4 являється хворою людиною і йому необхідно пройти курс лікування". Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 4 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У п. 19 цієї постанови роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 2 статті 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надаючи оцінку поширеній стосовно позивача інформації, суди з урахуванням вищезазначених положень Закону та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що інформація, поширена ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_4 є оціночним судженням, а тому спростуванню не підлягає. Виходячи із цього є безпідставними і позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи спір, суди виконали вказівки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, які в силу ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обов'язковими при новому розгляді справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.