Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Платинум Банк", філії публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" про визнання недійсною умови кредитного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" на рішення Коростенського районного суду Житомирської області від 8 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 16 квітня 2015 року між нею та публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк") був укладений кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (рахунок), відповідно до умов якого банк надав їй у кредит грошові кошти у розмірі 27 135,66 грн, строком повернення до 1 серпня 2018 року.

У квітні 2016 року вона виявила порушення її прав, як споживача фінансових послуг банку, а саме у п. 1.2 кредитного договору була передбачена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 556 грн, яка не відповідає чинному законодавству, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Посилалась на те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Посилаючись на те, що їй не було роз'яснено призначення вказаної щомісячної комісії і відповідачем її було введено в оману, вважала вказаний пункт кредитного договору несправедливим.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 8 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсною умову кредитного договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (рахунок) від 16 квітня 2015 року, укладеного між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4, у вигляді нарахування комісії за обслуговування кредиту у розмірі 556 грн щомісячно; припинено нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту зі страхування життя позичальника та можливістю перенесення платежу (рахунок), укладеного між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4 від 16 квітня 2015 року у розмірі 556 грн; зараховано сплачену комісію за обслуговування кредиту зі страхування життя позичальника та можливістю перенесення платежу (рахунок), укладеного між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4 від 16 квітня 2015 року в розмірі 6 672 грн в рахунок погашення за кредитом.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Платинум Банк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов договору від 16 квітня 2015 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

За положеннями ч. 5 ст. 11, частин 1,2, 5 та 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши, що банк не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням договору, а також окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, суди прийшли правильного висновку, що положення договору щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 556 грн є несправедливими і такими, що порушують права позичальника ОСОБА_4, як споживача послуг банку за договором кредиту.

Рішенням суду відповідає вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" відхилити, рішення Коростенського районного суду Житомирської області від 8 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.