Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., ШтеликС.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором оренди за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 вересня 2016 року,

У вересні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду указаним вище позовом, посилаючись на те, що 9 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір оренди електронних автоматів для розвитку спритності у кількості одинадцяти штук, за користування якими останній зобов'язався сплачувати орендну плату у розмірі 4 800 грн або в еквіваленті 600 доларів США щомісячно - до 9 вересня 2012 року. Відповідно до п. 7.5 вказаного договору строк його дії вважається пролонгованим на невизначений строк, якщо сторони продовжують виконувати його умови.

Оскільки ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором не виконує, орендну плату за користування майном не сплачує, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просив суд стягнути з нього на свою користь заборгованість з орендної плати, яка за період з вересня 2011 року по серпень 2014 року становить 172 800 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 вересня 2016 року, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість за орендною платою у розмірі 172 800 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення ст. ст. 759, 762 ЦК України, умови договору оренди, укладеного між сторонами у справі, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_5 доказів того, що підписи в договорі оренди та акті приймання-передачі від 9 вересня 2011 року йому не належить не надав, клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи не заявляв, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), сам договір оренди недійсним не визнавався, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину (ч. 1 ст. 204 ЦК України) та умов договору про те, що строк його дії є продовженим на невизначений строк, якщо сторони продовжують виконувати його умови, підлягає стягненню на користь позивача заборгованість з орендної плати за користуванням майном, яка за період з вересня 2011 року по серпень 2014 року становить 172 800 грн.

Посилання касаційної скарги на показання свідків щодо умов і факту вчинення правочину, правомірно судами не взято до уваги, так як це суперечить ч. 1 ст. 218 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.