Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Кравцова О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі № 442/806/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, -

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив: визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт № 23 від 5 травня 2005 року, виданий відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в проваджені Дрогобицького міськрайонного суду знаходиться цивільна справа № 442/4930/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, з участю третіх осіб Дрогобицької міської ради, виконкому Дрогобицької міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про знесення самочинного будівництва.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та мешкає у цьому ж будинку з 1997 року, про що свідчить свідоцтво про право власності на квартиру від 25.12.2007 р. та довідка КП "ЖЕО" від 05.12.2014 р. за № 3168.

Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради 21 червня 2001 року прийняте рішення № 157 "Про надання дозволу громадянам міста на проектування господарських споруд, гаражів, будівництво нових житлових будинків замість старих, прибудов до будинків, реконструкцію приміщень, встановлення кіосків та як виняток, користування самовільно побудованими та переобладнаними приміщеннями", згідно з пунктом 1.15 даного рішення: дозволено ОСОБА_2 вести проектування прибудови веранди до приватизації квартири АДРЕСА_2; зобов'язано ОСОБА_2 проект прибудови веранди погодити у встановленому порядку. Пунктом 2 цього рішення: "Зобов'язано громадян, зазначених в пункті 1 цього рішення, після завершення проектування отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в управлінні містобудування та архітектури".

На підставі вказаного Рішення 5 травня 2005 року ОСОБА_2 був виданий Дозвіл НОМЕР_1 на виконання будівельних робіт, по прибудові веранди зовнішніми розмірами 3,5 х 7,5м. до приватизованої квартири АДРЕСА_2 в м. Дрогобич.

Суди першої і апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що позивачем не надано доказів, що треті особи своєю прибудовою порушують його права. Крім цього, позивач давав дозвіл третім особам на таку прибудову, а через майже 10 років, позивач подав даний позов.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року до відання виконавчих органів міських рад (за винятком міст районного значення), крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить також видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.

Частино 6 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Частиною 2 статті 383 Цивільного Кодексу України визначено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно із статтею 100 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир в окремі квартири на сім'ю. Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

У разі відмови наймодавця, наймача або членів його сім'ї у згоді на переобладнання чи перепланування жилого приміщення спір може бути вирішено в судовому порядку, якщо на переобладнання чи перепланування є дозвіл виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести приміщення у попередній стан.

Якщо проектом капітального ремонту жилого будинку передбачено переобладнання чи перепланування квартир, з цим проектом повинні бути ознайомлені наймачі та члени їх сімей. Зауваження і пропозиції зазначених осіб, не враховані проектною організацією, розглядаються органами, які здійснюють управління відповідним житловим фондом, а також виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, який затверджує проект капітального ремонту будинку.

Відповідно до статті 152 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Згідно п.1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Держбуду України від 5 грудня 2000 року № 273 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000 року за № 945/5166 (z0945-00) (що діяло на момент винесення оскарженого дозволу), дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

На підставі п.2.1 цього Положення для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції держархбудконтролю наступні документи: а) заяву забудовника (замовника), (додаток 1); б) рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування; в) документ, що посвідчує право власності забудовника (замовника) чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено об'єкт містобудування; г) комплексний висновок державної інвестиційної експертизи; ґ) документи про призначення відповідальних виконавців робіт (виконроба, осіб, що виконують технічний нагляд, авторський нагляд); д) затверджену в установленому порядку проектну документацію (будівельний генеральний план та паспорт фасаду в двох примірниках, пояснювальна записка для реєстрації).

У разі проведення реконструкції, реставрації, капітального ремонту та технічного переоснащення будинків, споруд та інших об'єктів без зміни цільового призначення об'єкта замовник (забудовник) крім рішення виконавчого органу відповідної ради, Київської та Севастопольської державної адміністрації про дозвіл на будівництво подає також копію документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмову згоду його власника на проведення зазначених робіт.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на допущені порушення при прийнятті оскарженого дозволу.

Оскаржений дозвіл на прибудову веранди зовнішніми розмірами 3,5x7,5 м. до приватизованої квартири № 1 в житловому будинку на вул. Грушевського, 18 в м. Дрогобичі наданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на основі рішення відповідача від 21 червня 2001 року № 157 "Про надання дозволу громадянам міста на проектування господарських споруд, гаражів, будівництво нових житлових будинків замість старих, прибудов до будинків, реконструкцію приміщень, встановлення кіосків та як виняток, користування самовільно побудованими та переобладнаними приміщеннями", яке є чинним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний дозвіл прийнятий відповідачем на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку чим відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, виходячи з положень вищенаведених норм права, позивач має право на звернення до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Обґрунтовуючи порушення своїх прав оскаржуваним дозволом, позивач посилається на обставини викладені у справі про адміністративне правопо рушення, встановлені постановою від 18.09.2014 р. № 3/145/1-ф/пз, згідно якої ОСОБА_3 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП, за вчинення прибудови без дозволу на виконання будівельних робіт, разом із тим, зазначені доводи обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки такі обставини не відповідають дійсності адже дозвіл у ОСОБА_3 був, але з невідомих причин вона не пред'явила його при проведенні перевірки.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.