Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання незаконним та скасування рішення житлової комісії та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Вінницького обласного військового комісаріату на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2016 року, додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії Вінницького обласного військового комісаріату (далі - Вінницький ОВК) від 03 грудня 2015 року № 36 у частині відмови йому у зміні дати перебування на черзі для отримання житла при Вінницькому ОВК; зобов'язати житлову комісію Вінницького ОВК зарахувати йому в термін перебування на квартирному обліку час перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби в іншому гарнізоні з 03 грудня 1993 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 03 грудня 1993 року по 26 травня 1997 року він проходив військову службу у в/ч А 0613 у м. Старокостянтинові. Рішенням житлової комісії цієї військової частини (протокол від 03 грудня 1993 року № 13) його зараховано на квартирний облік для отримання житлової площі. Із 26 травня 1997 року позивача переміщено до іншої військової частини - А 0611 у м. Хмельницькому для подальшого проходження військової служби. Житлова комісія військової частини А 0611, керуючись вимогами чинного на той час наказу Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 "Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України" (z0043-95) , рішенням від 15 жовтня 1997 року № 32 поставила позивача на квартирний облік із 03 лютого 1995 року, не зарахувавши попередній час перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби з 03 грудня 1993 року. Із 2005 року позивача переміщено на нове місце служби у м. Жмеринку Вінницького гарнізону, де до теперішнього часу він проходить службу на посаді військового комісара Жмеринського об'єднаного міського військового комісаріату.

20 вересня 2006 року ОСОБА_4 звернувся до військового комісара Вінницького ОВК із заявою про зарахування його і його сім'ї на квартирний облік. Рішенням житлової комісії Вінницького ОВК від 08 грудня 2006 року № 45 позивача постановлено на загальну чергу з 03 лютого 1995 року.

У період із 22 травня 2015 року по 18 червня 2015 року позивач брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та є учасником бойових дій.

03 грудня 2015 року позивач повторно звернувся до військового комісара Вінницького ОВК з рапортом про перегляд житловою комісією Вінницького ОВК дати прийняття його на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, а саме з 03 грудня 1993 року та про зарахування на першочергову чергу для отримання житла як учасника бойових дій.

Згідно з витягом із протоколу засідання житлової комісії Вінницького ОВК від 03 грудня 2015 року № 36 позивача зараховано в першочергову чергу на квартирний облік як учасника бойових дій із 03 грудня 2015 року, у зміні терміну перебування на квартирному обліку в загальній черзі з 03 лютого 1995 року на 03 грудня 1993 року відмовлено.

Позивач вважає рішення житлової комісії Вінницького ОВК в частині відмови в зміні дати перебування на квартирній черзі незаконним, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення житлової комісії Вінницького ОВК від 03 грудня 2015 року № 36 в частині відмови ОСОБА_4 у зміні дати перебування на черзі для отримання житла при Вінницькому ОВК.

Зобов'язано житлову комісію Вінницького ОВК зарахувати ОСОБА_4 у термін його перебування на квартирному обліку час перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби в іншому гарнізоні з 03 грудня 1993 року.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року стягнуто з Вінницького ОВК в дохід держави судовий збір у сумі 1 378 грн.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 31 серпня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Вінницький ОВК просить скасувати зазначені судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилим приміщенням на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найм) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 32 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (1081-2006-п) , черговість надання житла визначається за часом і зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Пунктом 26 вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховується на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із: збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються і правом першочергового або позачергового одержання житла.

Аналогічні положення містяться і в п. 3.7 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577 (z1171-06) .

Пунктом 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) , та п. 17 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (z0043-95) , встановлено, що військовослужбовцям, що перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються згідно з чергою.

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходив із того, що п. 2 наказу Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (z0043-95) , на який відповідач послався, відмовляючи позивачу в перенесенні дати зарахування на квартирний облік (із 1995 року на 1993 рік), втратив чинність у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577 "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень" (z1171-06) .

Установивши, що позивач вперше був зарахований на квартирний облік 03 грудня 1993 року та що станом на час прийняття оскаржуваного рішення вищевказаний наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (z0043-95) втратив чинність, суд обґрунтовано вважав незаконним рішення відповідача в частині відмови змінити дату перебування на черзі.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії Вінницького ОВК від 03 грудня 2015 року № 36 у частині відмови ОСОБА_4 у зміні дати перебування на черзі для отримання житла при Вінницькому ОВК, та зобов'язання житлової комісії Вінницького ОВК зарахувати ОСОБА_4 у термін його перебування на квартирному обліку час перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби в іншому гарнізоні з 03 грудня 1993 року, оскільки неврахування попереднього строку служби позивача при зарахуванні його на квартирний облік призвело до обмеження його права на забезпечення житловою площею, що суперечить нормам Конституції України (254к/96-ВР) , а саме: ст. ст. 17, 47 Конституції України, та іншим нормативно-правовим актам.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на спростування доводів апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності правильно зазначив, що відповідачем не подавалося до суду першої інстанції заяви щодо застосування строків позовної давності, тому обґрунтовано не застосував позовну давність під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постанові від 11 лютого 2015 року № 6-246цс14.

У зв'язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності, адже під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не скористався своїм правом на подання заяви про застосування строку позовної давності до вказаних позовних вимог.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, достатньо повно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суд не звернув уваги на невизнання позову і заперечення проти його задоволення представника Вінницького ОВК є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять відомості про позицію відповідача щодо заявлених позовних вимог та ухваленого судом першої інстанції рішення.

Безпідставним є посилання заявника у касаційній скарзі на положення КАС України (2747-15) , а саме: ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 99, та у зв'язку цим помилковими є твердження щодо адміністративного позову, адже спір, який виник між сторонами у справі і який розглянуто місцевим судом як судом загальної юрисдикції, є цивільно-правовим, враховуючи предмет і підстави поданого позову, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом під час ухвалення додаткового рішення про стягнення з Вінницького ОВК в дохід держави судового збору у сумі 1 378 грн положень ст. 82, ч. 2 ст. 88 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про судовий збір", є безпідставним та жодним чином не може призвести до порушення конституційних прав певної категорії громадян України щодо отримання гарантованих державою соціальних та інших виплат, більше того, ставити під загрозу виконання Вінницьким ОВК завдання щодо мобілізаційної готовності держави.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Вінницького обласного військового комісаріату відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2016 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.