ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л.,
Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до комунального закладу "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради про поновлення на роботі за касаційною скаргою ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до комунального закладу "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради (далі - КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня") про поновлення на роботі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що з 1 квітня 2003 року обіймав посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня".
Згідно з наказом від 3 квітня 2015 року № 57-ос/3 його звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.
Вважає своє звільнення таким, що проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки йому не було запропоновано інші вакантні посади, не враховано переважне право на залишення на посаді лікаря-методиста, оскільки він є працівником з більш високою кваліфікацією; крім цього, його переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_3 у позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що скорочення посади, яку обіймав відповідач, проведено у відповідності до рішення Рівненської обласної ради від 21 січня 2015 року № 1424 "Про скорочення штатної чисельності працівників бюджетної сфери", вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, тому правові підстави для його поновлення на посаді відсутні.
Такі висновки судів є правильними, враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 квітня 2003 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня".
21 січня 2015 року Рівненською обласною радою прийнято рішення № 1424 "Про скорочення штатної чисельності працівників бюджетної сфери", яким зобов'язано головних розпорядників коштів обласного бюджету до 1 квітня 2015 року забезпечити скорочення не менше як на три відсотки штатної чисельності працівників бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, а також інших підприємств, установ і організацій, які отримують поточні трансфери з обласного бюджету, в першу чергу адміністративно-управлінського персоналу.
У відповідності до зазначеного рішення 4 лютого 2015 року КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" видано наказ № 20-ос/2 про заплановане скорочення штатної чисельності посад та скорочення з 9 квітня 2015 року посад, серед яких була одна посада лікаря-методиста.
Згідно штатного розпису інформаційно-аналітичного відділу медичної статистики КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" станом на 5 січня 2015 року у відділі були наявні дві посади лікаря-методиста, одну з яких обіймав ОСОБА_3, а іншу - ОСОБА_5
Наказом КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" від 5 лютого 2015 року № 21-ос прийнято рішення про попередження до 9 лютого 2015 року працівників про заплановане звільнення із займаних посад, серед яких був лікар-методист ОСОБА_3
11 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримав персональне попередження про його вивільнення через два місяці у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників та скороченням посади, яку він обіймає.
3 квітня 2015 року КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" видано наказ № 57-ос/3 про звільнення із займаної посади за п. 1. ч. 1 ст. 40 КЗпП України лікаря-методиста ОСОБА_3 з 17 квітня 2015 року.
Згідно з наказом відповідача від 17 квітня 2015 року № 62-ос/3 штатну посаду лікаря-методиста скорочено з 20 квітня 2015 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті - 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. - 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не був членом профспілки, вакантні посади з моменту попередження про звільнення у відповідача були відсутні, що унеможливило переведення позивача та виключало необхідність витребування згоди профспілки.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині дотримання відповідачем вимог ст. 42 КЗпП України при звільненні позивача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не належить до осіб, визначених п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, і обґрунтовано звертав увагу на те, що п. 3 зазначеної норми закону передбачено надання переваг на залишення на роботі працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві, установі, організації. Так, позивач перебував у відповідача на посаді лікаря-методиста з 1 квітня 2003 року, в той час як ОСОБА_6 обіймав посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" з 10 листопада 1995 року, тобто він має на 8 років більший безперервний стаж роботи в даній медичній установі, ніж ОСОБА_3
Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
В.О.Кузнєцов
Є.П.Євграфова
Т.Л.Ізмайлова
О.В.Кадєтова
С.О.Карпенко