753/6471/16-ц Про визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди - 21.06.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, державного підприємства "Антонов", третя особа - ОСОБА_6, про визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2017 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що у статті "Наша сила - наше единство и решимость" газети "Антонов" від 21 серпня 2014 року № 28 розміщена інформація щодо нього, яка є недостовірною. Так, у статті зазначено, що "в 2006 году он был отстранен от занимаемой на предприятии должности ведущего конструктора за утрату к нему доверия, в связи с разглашением сведений, составляющих государственную тайну", "Теперь давайте подумаем, кого проталкивают чиновники руководить ГП "Антонов" - человека, лишенного допуска к государственной тайне за ее разглашение".

Однак, у наказі від 3 травня 2006 року № 2дсп "Про відсторонення від посади ОСОБА_4." зазначено "на підставі матеріалів комісії, за несанкціоноване проведення переговорів головним спеціалістом ОСОБА_4 з представником іноземної делегації, враховуючи допуск ОСОБА_4 при виконанні службових обов'язків до конфіденційної інформації та інформації, що має комерційну цінність для підприємства, висловити недовіру та відсторонити від займаної посади головного спеціаліста ОСОБА_4.". Також зі змісту рішення комісії по трудових спорах від 13 липня 2006 року вбачається, що прийняття наказу від 3 травня 2006 року № 2дсп про відсторонення ОСОБА_4 та наказу від 10 травня 2006 року № 509к про його переміщення на посаду головного спеціаліста у відділі КО-28 відбулось "з метою запобігання розголошенню конфіденційної інформації та інформації, яка має комерційну цінність". Отже, зазначав, що він був відсторонений від займаної посади з метою запобігання розголошенню конфіденційної інформації та інформації, яка має комерційну цінність, внаслідок несанкціонованого проведення переговорів з представником іноземної компанії, а не через розголошення інформації, що складає державну таємницю. Також зазначає, що у рішенні комісії по трудових спорах від 13 липня 2006 року також зазначено, що "наказом від 25 травня 2006 року № 398к ОСОБА_4 знято допуск до державної таємниці".

Листом заступника директора по кадрах, режиму та охороні державного підприємства "Антонов" (далі - ДП "Антонов") від 16 листопада 2006 року за вх. № 15308 пояснено, що співробітники відділу КО-28 "не имеют формы допуска кроме руководителя данного подразделения. Поэтому, в соответствии с п. 80 "Порядка организации и обеспечения секретности" № 1561-12, который предусматривает снятие формы допуска ввиду "отсутствия у гражданина обоснованной необходимости в дальнейшей работе с государственной тайной" и на оснований приказа по предприятию от 25 мая 2006 года № 398 от, и п. 81 "Порядка…" Вам была снята форма допуска "2".

Наведене свідчить, що допуск до державної таємниці був знятий з нього за підставою відсутності обґрунтованої необхідності подальшої роботи з державною таємницею на новому місці роботи, а не в зв'язку з розголошенням державної таємниці.

З урахуванням наведеного просив суд:

1) визнати недостовірною поширену 21 серпня 2014 року ОСОБА_5 через газету "Антонов" у статті під назвою "Наша сила - наша єдність та рішучість" інформацію щодо ОСОБА_4 наступного змісту: "в 2006 году он был отстранен от занимаемой на предприятии должности ведущего конструктора за утрату к нему доверия, в связи с разглашением сведений, составляющих государственную тайну", "Теперь давайте подумаем, кого проталкивают чиновники руководить ГП "Антонов" - человека, лишенного допуска к государственной тайне за ее разглашение";

2) зобов'язати ОСОБА_5 та ДП "Антонов" у семиденний строк після набрання рішенням суду законної сили спростувати вказану інформацію шляхом розміщення на першій сторінці газети "Антонов" тим самим шрифтом, що і спростовуване повідомлення, спростування такого змісту: Рішенням Дарницького районного суду м. Києва задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ДП Антонов" про захист честі, гідності та ділової репутації. Судовим рішенням визнана недостовірною інформація, поширена 21 серпня 2014 року ОСОБА_5 через газету "Антонов" у статті під назвою "Наша сила - наша єдність та рішучість" відносно ОСОБА_4 наступного змісту: "в 2006 году он был отстранен от занимаемой на предприятии должности ведущего конструктора за утрату к нему доверия, в связи с разглашением сведений, составляющих государственную тайну", "Теперь давайте подумаем, кого проталкивают чиновники руководить ГП "Антонов" -человека, лишенного допуска к государственной тайне за ее разглашение";

3) стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ДП "Антонов" грошові кошти у розмірі 25 тис. грн в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку, з урахуванням положень ст. 277 ЦК України та Закону України "Про інформацію" (2657-12) , про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Разом з тим, за змістом зазначених правових норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, у тому числі, право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 21 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) , при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, правильним є висновок судів про те, що в даній конкретній статті "журналістська свобода" допускає деяке перебільшення і навіть провокативність і це є прийнятним з огляду на те, що ОСОБА_4 претендував на посаду керівника підприємства і мав бути готовий, що межі допустимої критики щодо нього могли бути більш широкими.