464/9123/15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 21.06.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року,

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду із позовом, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив на підставі ч. 3 ст. 528 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 61 806,09 доларів США, що еквівалентно 1 587 798 грн 45 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Індустріалбанк" (далі - АКБ "Індустріалбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № KRI/1000/420/07, згідно з яким остання одержала кредит у сумі 45 тис. доларів США на споживчі цілі на строк із 19 жовтня 2007 року по 04 жовтня 2012 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 12 % річних. У п. 2.1 вказаного договору передбачено, що позичальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за договором шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення загальною площею 45 кв. м, що знаходяться в будинку № 50 по вул. Сахарова у м. Львові, що належать позивачу. Після укладення кредитного договору відповідач відмовилася виконувати свої зобов'язання за цим договором і позивач був вимушений сплатити кошти банку за позичальника, оскільки існував ризик втратити право власності на належні йому нежитлові приміщення, які були предметом іпотеки. У період із листопада 2007 року по листопад 2011 року позивач сплатив банку за договором кредиту 61 806,09 доларів США, що включає суму кредиту та відсотки за користування кредитними коштами. Таким чином, за захистом свого права звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі, з урахуванням уточненої редакції, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України установлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом установлено, що у провадженні Личаківського районного суду м. Львова знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, і рішенням цього суду від 21 липня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року, поділено спільне майно подружжя.

При цьому боргові зобов'язання за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № KRI/1000/420/07 при поділі майна подружжя не враховувалися.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення коштів, сплачених позивачем за період із листопада 2007 року по 26 грудня 2010 року у сумі 37 614,13 доларів США, не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю; про стягнення сплачених коштів за період із 27 грудня 2010 року по 18 листопада 2011 року у сумі 24 191,96 доларів США - не підлягають задоволенню з підстав пропущення строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Проте із такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі наявних у справі доказів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, тому правильно відмовив у задоволенні указаного позову саме з цих підстав, не застосовуючи наслідки пропуску строку позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 528 ЦК України інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення ст. ст. 512-519 цього Кодексу.

Із посиланням на вказані норми матеріального права та виходячи з положень ст. ст. 10, 57- 60, 64 ЦПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту заміни кредитора у зобов'язанні між АКБ "Індустріалбанк" та ОСОБА_5, а саме: заміни кредитора АКБ "Індустріалбанк" на ОСОБА_4

Оскільки предметом даного позову є борг у сумі 61 806,09 доларів США за кредитним договором № KRI/1000/420/07, який, як зазначає позивач, ним погашено, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що саме позивач погасив вказаний кредит замість відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні указаного позову.

Розглядаючи указаний позов, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 64, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду про недоведеність позивачем факту заміни кредитора у зобов'язанні, проте ці доводи були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення, таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено. Те саме стосується посилання заявника на наявність доказів - квитанцій - на підтвердження погашення позивачем кредитної заборгованості, яким суд надав належну оцінку як доказам у справі.

Посилання заявника щодо строків позовної давності є безпідставним, враховуючи, що апеляційним судом правильно відмовлено у задоволенні позову із підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, що є самостійною підставою.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.