Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Маляренка А.В., Євграфової Є.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до фермерського господарства "Партнер" про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати за касаційною скаргою фермерського господарства "Партнер" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, уклали із фермерським господарством "Партнер" (далі - ФГ "Партнер") окремі договори оренди землі. 20 жовтня 2007 року договори оренди із відповідачем уклали ОСОБА_9, спадкоємцем якої є ОСОБА_7, та ОСОБА_6 У 2014 році вони усно узгодили розмір орендної плати на рівні 8 тис. грн. на рік, проте інші орендодавці, які укладали із відповідачем аналогічні договори, отримали орендну плату у розмірі 15 тис. грн. за рік.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що договорами оренди землі визначено порядок сплати орендної плати, зокрема до 01 грудня поточного року, проте ФГ "Партнер" розраховувалось із ними у серпні-вересні, а також на те, що відповідач наполягає на укладенні із ними додаткових угод та погрожує у разі відмови зменшити розмір орендної плати до 5 тис. грн., позивачі просили розірвати зазначені договори оренди землі та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати: на користь ОСОБА_4 - 17 220 грн.; на користь ОСОБА_5 - 17 220 грн.; на користь ОСОБА_3 - 17 220 грн.; на користь ОСОБА_6 - 17 220 грн.; на користь ОСОБА_7 - 34 440 грн.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення орендної плати скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Партнер" на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 орендну плату за 2015 рік по 5 344 грн. кожному. Стягнуто з ФГ "Партнер" на користь ОСОБА_7 орендну плату за 2015 рік у розмірі 10 688 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ФГ "Партнер" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Отже, судові рішення в частині відмови в позові ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про розірвання договорів оренди не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що орендна плата за договорами встановлена на рівні 1 200 грн. та 2 400 грн. на рік та обчислюється з урахуванням інфляції. При цьому ФГ "Партнер" 26 листопада 2015 року поштовим переказом надіслав орендну плату у розмірі 5 344 грн. ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, проте вони відмовились від її прийняття, а ОСОБА_3 та ОСОБА_7 орендну плату не виплатив з підстав ненадання ними доказів набуття ними права власності на орендні землі в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Суд також зазначив, що усні домовленості щодо розміру орендної плати позивачами не доведені.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що розмір орендної плати відповідно до положень Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) не може бути меншим 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. При цьому зазначив, що позивачі не довели узгодженого іншого розміру орендної плати.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 20 грудня 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, уклали із ФГ "Партнер" окремі договори оренди землі.

20 жовтня 2007 року договори оренди землі із ФГ "Партнер" уклали ОСОБА_9, спадкоємцем якої є ОСОБА_7, та ОСОБА_6

Пред'являючи позов, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посилались на те, що ФГ "Партнер" невчасно та не у повному обсязі сплачує орендну плату у тому розмірі, який усно з господарством узгоджено.

Пунктами 4.1, 4.2 договорів оренди, укладених із ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, ОСОБА_6, встановлено, що орендна плата сплачується у грошовій формі у розмірі 1 200 грн. за користування земельною ділянкою у рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

У договорі оренди землі, укладеному із ОСОБА_9, спадкоємцем якої є ОСОБА_7, розмір орендної плати встановлено у розмірі 2 400 грн.

Згідно з п. 4.4 договорів оренди розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено відповідними документами; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про застосування до спірних правовідносин положень ПК України (2755-17) щодо розміру орендної плати, оскільки у ньому визначено порядок нарахування орендної плати за земельні ділянки лише державної і комунальної власності, а не за ділянки, які знаходяться у власності фізичних осіб (п. 14.1.136 ПК України (2755-17) ).

Отже, висновок апеляційного суду про розмір орендної плати за спірними договорами оренди також не відповідає вимогам матеріального закону та умовам договорів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу фермерського господарства "Партнер" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення орендної плати скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.