Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Дем'яносова М.В.,

Кафідової О.В., Кузнєцова В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення часток у спільній сумісній власності, виділ частки із спільної сумісної власності в натурі, визнання права власності за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок № АДРЕСА_1, який фактично складається із двох квартир площею 145 кв. м та 144,7 кв. м. Між ними склався певний порядок користування будинком, зокрема вона разом з сім'єю проживає і користується квартирою № 2, а відповідачка - квартирою № 1.

Враховуючи викладене та те, що добровільно вони поділити не можуть, ОСОБА_3, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визначити частки власників зазначеного житлового будинку в натурі шляхом виділення кожному з них приміщень, якими вони користуються, визнати за ними право власності на ці приміщення та припинити право спільної сумісної власності на будинок.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на будинок № АДРЕСА_1 в розмірі по Ѕ частині кожній. Виділено ОСОБА_3 в натурі та визнано за нею право власності на Ѕ частину зазначеного будинку у вигляді квартири № 2 загальною площею 144,7 кв. м, яка складається: на першому поверсі з житлової кімнати площею 13,4 кв. м, кухні 11,3 кв. м, гаражу 18 кв. м, котельні 3,8 кв. м, ванної кімнати 2,4 кв. м, туалету 1 кв. м, коридору 0,9 кв. м, коридору 5,8 кв. м, коридору 7,6 кв. м, сходової клітини 7,3 кв. м, а всього разом по першому поверху 71,5 кв. м, на другому поверсі з житлової кімнати 13,2 кв. м, житлової кімнати 13,1 кв. м, житлової кімнати 21 кв. м, веранди 8,5 кв. м, коридору 17,4 кв. м, а всього разом по другому поверху 73,2 кв. м, а також Ѕ частини навісу літ. "Б", вбиральні літ. "Г", літнього душу літ. "Д". Виділено ОСОБА_4 в натурі та визнано за нею право власності на Ѕ частину будинку у вигляді квартири № 1 загальною площею 145 кв. м, яка складається: на першому поверсі з коридору 0,8 кв. м, коридору 5,1 кв. м, житлової кімнати 13,3 кв. м, котельні 3,8 кв. м, коридору 7,1 кв. м, сходової клітини 7,9 кв. м, гаражу 18 кв. м, кухні 11,4 кв. м, туалету 1 кв. м, ванної кімнати 2,4 кв. м, а всього разом по першому поверху 70,8 кв. м, на другому поверсі з коридору 17,8 кв. м, житлової кімнати 21,1 кв. м, житлової кімнати 13,4 кв. м, житлової кімнати 13,3 кв. м, веранди 8,6 кв. м, а всього разом по другому поверху 74,2 кв. м, а також Ѕ частину навісу "Б", вбиральні літ. "В". Припинено право спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на домоволодіння № АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що визначений позивачем варіант виділу в натурі часток сторін у спільному майні відповідає розміру їхніх часток у праві власності, порядку користування, який між ними фактично встановився, та не порушує їхніх прав.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив із того, що на час зведення спірного будинку ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Між спадкоємцями ОСОБА_6, зокрема його дружиною - ОСОБА_4 та дочкою - ОСОБА_5, існує спір про спадкове майно. Ураховуючи те, що ОСОБА_5 не була залучена до участі у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної ради народних депутатів від 18 лютого 1994 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надано дозвіл на будівництво нового двоквартирного будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної райради від 28 серпня 1998 року за ними оформлено право власності на житловий будинок за вказаною адресою та видано свідоцтво про право власності.

Будівництво будинку відбувалось із визначенням для кожної із сторін окремої квартири відповідно до плану забудови і кожна з цих квартир має свою частку, які є рівними.

Висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з підстав того, що до участі у справі не залучено ОСОБА_5, дочку померлого ОСОБА_6, є передчасними, оскільки власниками будинку за наявними у справі документами є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, по Ѕ частині, а не батько ОСОБА_5, що не оспорено. Суд апеляційної інстанції не встановив права власності ОСОБА_5 на частку у спірному житловому будинку та не вказав які її права порушені рішенням районного суду.

При цьому апеляційний суд не врахував того, що розгляд у суді справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спадкового майна після ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі може бути підставою для зупинення провадження у справі в порядку п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, яким встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, а не підставою для скасування рішення суду, оскільки на час ухвалення цього рішення питання про права та обов'язки ОСОБА_5 не вирішувалось.

Отже, суд апеляційної інстанції припустився порушень процесуального права та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.