Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 21.06.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Дубенського міськрайоного суду Рівненської області від 26 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 16 липня 2015 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір умови якого відповідач не виконує в результаті чого утворилась заборгованість.

ПАТ КБ "ПриватБанк" просив позовні вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Дубенського міськрайоного суду Рівненської області від 26 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16 липня 2015 року заочне рішення Дубенського міськрайоного суду Рівненської області від 26 березня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог апеляційний суд указував на те, що є рішення суду, яким вже стягнуто всю заборгованість за вказаним договором, а з позовними вимогами з підстав передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України банк не звертався.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Установлено, що 14 листопада 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № ROD0SE00001073, згідно з умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді строкового кредиту в розмірі 5 500 грн на строк по 13 листопада 2008 року.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2005 року в сумі 64 724 грн 94 коп. та 647 грн 25 коп. судових витрат, у тому числі: 5 073 грн 41 коп. - заборгованість за кредитом; 24 131 грн 35 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 462 грн 26 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 33 057 грн 92 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

У грудні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі цього ж кредитного договору знову звернувся до суду та визначив суму заборгованості відповідача вже станом на 26 листопада 2014 року в розмірі 130 975 грн 69 коп, яка складається з 5 073 грн 41 коп. - заборгованість за кредитом; 2 475 грн заборгованість за комісією за користування кредитом; 38 504,66 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 84 922,62 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, і заявив вимогу про стягнення 66 250 грн 75 коп. із врахуванням рішення суду від 03 квітня 2012 року, яким вже було стягнуто з відповідача 64 724 грн 94 коп.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже суд, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з указаних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при йогоухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ