Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Дем’яносова М.В.,

Ситнік О.М.,

Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Скринник С.М., про стягнення суми авансу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Скринник С.М., про стягнення суми авансу, посилаючись на те, що 05 травня 2015 року між ним і відповідачем було укладено попередній договір, за умавами якого вони домовилися до 22 червня 2015 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору він передав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 66 000 грн, що є еквівалентом 3 тис. доларів США.

Оскільки основний договір укладений не був з вини відповідача, а сторони лише домовились укласти такий договір в майбутньому, позивач вважає, що передана відповідачу сума в розмірі 3 тис. доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу в подвійному розмірі в сумі 162 000 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 30 тис. грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму авансу в розмірі 76 980 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 769,80 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Статтею 571 ЦК України передбачені правові наслідки порушення або припинення зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції визначившись вірно з характером спірних правовідносин, встановивши в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, встановивши те, що зазначена сума грошових коштів за своєю правовою природою є авансом, а не завдатком, а отже підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того з вини якої сторони не відбулось укладення договору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.