Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Письмашної Т.С.,

представника відповідача Боровик Ю.Є.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 у справі № 816/3089/13-а за позовом Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення від 22.12.2011 № 0011552301/3645.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області 02.12.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2013.

В обґрунтування своїх вимог Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 115512,00 грн.

За результатами перевірки Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби складено акт від 06.12.2011 № 8252/23-209/03361655 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 № 0011552301/3645, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 115512,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 25171,50 грн.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Монолітбудкомплект", Приватним підприємством "ЕР-КРІ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізомат-Експорт", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "Автомеханіка".

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутній комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що операції мали реальний характер, оскільки позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують їх здійснення.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами не з'ясовано належним чином умов спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами; умов проведення ремонтних робіт та поставки товарів; як мало оформлятися проведення відповідних робіт; куди мав доставлятися замовлений позивачем товар; як приймалися товари за кількістю та якістю; хто здійснював транспортування замовлених товарів, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорі; не перевірено зв'язок придбання товарів та робіт з власною господарською діяльністю позивача.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи та товари, перевірити чи мали зазначені контрагенти потужності для виконання робіт.

Із наведеного також вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли виконати замовлений обсяг та вид робіт/ поставити замовлену кількість товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятись виконання ремонтних робіт та поставки товарів; наявність/відсутність відповідних первинних документів у позивача, їх відповідність вимогам законодавства; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 у справі № 816/3089/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.