Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Кондрука В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 по справі № 822/976/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 № 0000022201 та № 0000032201.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кам'янець-Подільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області 30.08.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.09.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 та направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог Кам'янець-Подільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.1, 138.4 статті 138, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 1.2, 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, статей 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кам'янець-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією Хмельницької області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" з питань проведення господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс" за період з 01.04.2010 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 94474,00грн.; підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 77371,00 грн.; статей 203, 626, 629, 655, 662 Цивільного кодексу України.

За результатами перевірки Кам'янець-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією Хмельницької області складено акт від 01.02.2013 № 231/221/21338312 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 № 0000022201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 105349,00 грн., в тому числі 94474,00 грн. за основним платежем та 10875,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та від 14.02.2013 № 0000032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 88888,00 грн., в тому числі 77371,00 грн. - за основним платежем, 11517,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс" з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс" підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором купівлі-продажу від 01.01.2011 № 405, рахунками-фактурами, податковими накладними, розрахунковими документами. До 2011 року домовленість щодо поставки досягалася контрагентами у письмовій формі шляхом обміну листами, факсограмами, за допомогою електронних засобів зв'язку. Поставка товарів (комп'ютерні комплектуючі, побутова техніка) здійснювалась на умовах DDP згідно Інкотермс-2010. Пунктом поставки був склад покупця, який знаходиться за адресою: місто Кам'янець-Подільський, вулиця Огієнка, будинок 55, та належить йому на праві власності

Отриманий товар використано в господарській діяльності позивача, що підтверджується копіями прибуткових накладних, які засвідчують оприбуткування отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс" товарів на складі позивача та відображення операцій з придбання ТМЦ в складському обліку; картками субконто; копіями видаткових накладних та довіреностей осіб, які в подальшому придбавали товар у позивача.

Посилання податкового органу в обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень-рішень на відсутність у позивача сертифікатів якості придбаних товарів є безпідставним, оскільки такі сертифікати були передані разом з товаром при його реалізації подальшій реалізації позивачем. При цьому законодавство не містить вимог збереження копій сертифікатів відповідності для реалізованих товарів.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань податкового органу як на підставу неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних та не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс".

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 № 0000022201 та № 0000032201 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 по справі № 822/976/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.